Вчора я зібрала всі сили, подивилася в очі свекрусі, Ганні Миколаївній, та чоловікові, Андрію, і сказала рівно: «Вашої ноги більше не буде в нашому домі. Хочете любити й бачити онуку Соломію — треба було думати, перш ніж таке влаштовувати». Я намагалася говорити ввічливо, але твердо, щоб вони зрозуміли: це не порожні слова. Після всього, що наробила свекруха, я більше не збираюся терпіти її в нашому житті. І якщо чесно, мені навіть полегшало, коли пролунали ці слова. Годі мовчати й ковтати образу заради «миру в родині».
Все почалося кілька місяців тому, але, якщо копнути глибше, проблеми з Ганною Миколаївною тягнуться роками. Коли я тільки вийшла заміж за Андрія, вона здавалася мені просто жінкою із характером. Любить покомандувати, погомоніти, але хто зі свекрух не такий? Я терпіла, поважала її як матір чоловіка, навіть слухала її поради. Але з часом вона почала лізти у все: як я готую, як виховую Соломію, як ми з Андрієм витрачаємо гроші. Кожен її візит перетворювався на перевірку. «Оленко, чому в тебе пил на полицях? А Соломія чому без шапки гуляє? А це що за борщ, ти так чоловіка годуєш?» — і так без кінця.
Я мовчала, бо не хотіла сварки. Андрій теж благав: «Олю, потерпи, вона ж мама, хоче як краще». Але «як краще» у Ганни Миколаївни означало критикувати мене при кожній нагоді. А потім вона перетнула всі межі. Місяць тому я дізналася, що вона подала скаргу в соцслужбу, нібито я «погано виховую» Соломію. Мовляв, дитина «запущена», у домі безлад, а я сама «не справляюсь як мати». Це після того, як я сім років живу для доньки, не сплю ночами, коли вона хворіє, відвожу її на гуртки, читаю казки! А ця жінка, яка приходить раз на місяць, вирішила, що має право таке казати?
Коли я дізналася про скаргу, була в шоці. Подзвонила в соцслужбу, пояснила ситуацію, і, слава Богу, вони швидко зрозуміли, що це дурниця. Але сам факт! Вона хотіла виставити мене поганою матір’ю, щоб, як вона потім сказала, «взяти Соломію до себе на виховання». Що, вона збиралася забрати в мене дитину? Я спробувала поговорити, але Ганна Миколаївна лише фуркнула: «Я для онучки стараюся, а ти, Оленко, невдячна». Андрій замість того щоб її зупинити, промовчав: «Мамо, ну годі так, але ти ж для Сонечки хочеш добра». Добра? Це добро — лізти в нашу родину й руйнувати моє життя?
Після цього я довго думала, що робити. Хотіла просто не пускати її до дому, але знала, що без розмови не обійдеться. Соломія любить бабусю, і я не хотіла позбавляти її спілкування, але й терпіти таке більше не могла. Учора, коли Ганна Миколаївна знову прийшла «побачити онуку», я наважилася. Покликала її та Андрія на кухню й вилила всі образи. «Ганно Миколаївно, — почала я, — ви перетнули всі межі. Ваші скарги, ваші нав’язування — це вже кінець. Ви більше не приходитимете до нас, доки не вибачитеся й не навчитеся поважати нашу родину. А ти, Андрію, якщо не можеш захистити мене й Соломію, подумай, на чиєму ти боці».
Свекруха почервоніла. «Та як ти смієш? — закричала вона. — Я для Сонечки все роблю, а ти мені забороняєш її бачити?» Я спокійно відповіла: «Ви самі це зробили, коли подали скаргу. Хочете бачити Соломію — поважайте мене як матір». Андрій сидів мовчки, лише похитував головою. Потім вимовив: «Олю, може, не треба так різко?» Але я вже не могла зупинитися. «Різко? — перепитала я. — А лізти в наше життя, писати доноси — це не різко?» Ганна Миколаївна схопилася й вийшла, грюкнувши дверима. Андрій дивився на мене, як на чужу, але я відчувала: я права.
Тепер я не знаю, що буде далі. Соломія поки не розуміє, чому бабуся не приходить, і це розриває мені серце. Я пояснила, що бабуся трохи «посварилася» з нами, але ми все одно її любимо. Але я не відступлю. Я не хочу, щоб моя донька росла в атмосфері, де її матір принижують. Андрій, здається, почав щось усвідомлювати. Ввечері він сказав: «Олю, я поговорю з мамою, вона перегнула». Але я поки не вірю, що він її переконає. Ганна Миколаївна — не з тих, хто визнає помилки.
Я готуюся, що це може бути довга боротьба. Може, вона знову почне інтриги, тиснути на Андрія або маніпулювати через Соломію. Але я вже не та наївна невістка, яка мовчала заради пристойності. Я мати, дружина, жінка — і я захищаю свою родину. Якщо Ганна Миколаївна хоче бути частиною нашого життя, їй доведеться навчитися поважати мої межі. А якщо ні — це її вибір.
Поки що я намагаюся зосередитися на доброму. Соломія малює мені малюнки, ми разом печемо кекси, і я бачу, як вона посміхається. Це дає мені сили. А Андрій хай вирішує,Ганна Миколаївна згодом спробувала зателефонувати, але я взяла трубку, глибоко вдихнула і сказала: “Ми поговоримо, коли ви будете готові вибачитися”.
