Вчителька, яку всі ненавиділи
Пані Морозенко була жахом технічного ліцею 47. Усі її боялися. Вона була з тих учителів, що лають за хвилину запізнення, знімають бали за помяту форму й ніколи не посміхаються, наче їй подобається залишати двійочників на другий рік.
У девятому класі я неофіційно очолював тих, хто її ненавидів. Організовував скарги, жорстокі прізвиська, злі жарти. Ми кликали її «Чаклунка» і мріяли помститися за всі приниження.
Все змінилося одного листопадового вечора.
Я прогуляв уроки, щоб піти з друзями до торгового центру. Повертався додому тролейбусом, коли побачив щось дивне: пані Морозенко виходила з аптеки в бідному районі, несучи кілька пакетів.
Цікавість перемогла страх. Я вийшла на наступній зупинці й пішов слідом.
Вона зайшла у старий багатоповерховий будинок. Я почекав хвилину й підійшов ближче. Через відчинені вікна на першому поверсі почувся голос:
Дякую, що прийшли, пані вчителько. У Марянки вже три дні температура.
Не хвилюйтеся, пані Бойко. Я принесла антибіотики, які лікар призначив.
Марянка Бойко? Це ж моя однокласниця. Тихенька дівчина, яка завжди виглядала втомленою й часто пропускала уроки.
Скільки вам за ліки?
Нічого, пані Бойко. Ми ж домовилися.
Але це дорого…
Марянка відмінна учениця. Варто подбати, щоб вона була здоровою.
Я підійшов ближче й побачив, як пані Морозенко та сама сувора й холодна жінка ніжно гладить Марянку по голові.
Як у тебе з математикою, дівчинко?
Добре, пані вчителько. Я тренувалася за вашими завданнями.
Молодець. У понеділок принесу тобі додаткові книжки для підготовки до ЗНО.
Але я, мабуть, не зможу вступати… Мамі потрібна моя допомога.
Марянко, твоя робота зараз вчитися. Все інше моя турбота.
Я пішов звідти в розгубленості. Це була не та пані Морозенко, яку я знав.
Наступного тижня я почав пильніше спостерігати за нею в класі. І помітив те, чого раніше не бачив.
Коли Андрій Шевченко засинав на парті, замість того, щоб кричати, вона тихенько торкалася його плеча. Пізніше я дізнався, що він працював у майстерні до другої ночі, щоб допомагати родині.
Коли Софія Коваль не робила домашку, вчителька давала їй другий шанс без принижень. Виявилося, Софія доглядала за чотирма молодшими братами, поки мати працювала у нічну зміну.
Одного разу я набрався сміливості й залишився після уроків.
Пані вчителько, можна вас запитати?
Що тобі потрібно, Олеже?
Чому ви такі… різні з деякими учнями?
Вона на хвилину задумалася, складаючи папери.
Про що ти?
Ви з одними мякіші, а з іншими дуже суворі.
Сідай, Олежу.
Я сів за першу парту, нервуючи.
Ти знаєш, чим ти відрізняєшся від Марянки Бойко?
Ні.
У тебе є батьки, які куплять тобі підручники, оплатять додаткові заняття, переживатимуть за твої оцінки. У Марянки цього немає.
Але це ж не моя провина.
Ні, не твоя. Але це твоя відповідальність використати ці можливості. Коли я сувора до тебе, це тому, що вірю: ти можеш більше. Коли я мяка з Марянкою, це тому, що вона вже робить усе, що може.
Ви купуєте ліки учням?
Вона різко підвела на мене погляд.
Ти слідкував за мною?
Я кивнув, соромлячись.
Олеже, деякі з моїх учнів приходять до школи голодні. Інші працюють після уроків, щоб допомогти родині. Треті доглядають за братами й сестрами. Якщо я можу щось зробити, щоб вони продовжували вчитися, я це роблю.
На свої гроші?
На свої.
Чому?
Тому що я виросла в такій самій родині. У мене була вчителька, яка купила мені перші книжки для підготовки до університету. Без неї я б ніколи не стала викладачем.
У горлі стиснуло.
Але чому ви такі жорсткі з нами?
Тому що життя буде жорсткішим. Якщо я не буду вимагати зараз, хто це зробить? Ваші батьки завжди вас захистять. А я єдина, хто скаже правду: світ нічого вам не подарує.
Я ніколи про таке не думав.
Олеже, ти розумний, але ледачий. Витрачаєш час на жарти замість того, щоб вчитися. Знаєш, чим це мене дратує?
Чим?
Ти марнуєш можливості, про які Марянка може тільки мріяти. Вона вчить уроки при свічках, коли немає світла. І все одно має кращі оцінки, ніж ти.
Я почувся найгіршою людиною на світі.
Я можу… якось допомогти?
Ти справді хочеш?
Так.
Тоді вчися. Будь тим, ким можеш бути. А якщо хочеш зробити більше допомагай однокласникам, які цього потребують.
Того дня я вийшов із школи зовсім інакше бачачи світ. Пані Морозенко не була злою чаклункою. В
