“Щасливий квиток”, як кажуть
— Оленко, дай мені пояснити! — на порозі стояв задиханий Богдан.
— Що вам від мене треба? Ідіть розбирайтеся з керівництвом!
— Ти не зрозуміла. Пробач… Ви не зрозуміли. Будь ласка, закрийте двері та викликайте поліцію. Просто повірте!
Олена спантеличено дивилася на Богдана, який швидко зник. Що це мало означати? Чому звичайний майстер поводиться так дивно?
Раптом вона почула галас на нижньому поверсі. Гучні голоси, брязкіт розбитого скла й крик Богдана:
— Оленко, тікай!
Дівчина швидко зачинила двері. Вона нічого не розуміла, але зробила все, як казав Богдан. Повернула два засова, встромила ключ у замок зі свого боку. Дрижачими руками набрала 102.
У двері постукали, і Олена здригнулася. Притиснувши телефон до грудей, молилася, щоб це скінчилося.
— Красуне, ти там? Ми тебе чуємо. Відчиняй по-доброму, не чіпатимемо, чесне слово, — почувся неприємний чоловічий голос.
Олена замовкла, ледь дихаючи. Голоси стихли, але з’явилися дивні звуки — хтось намагався відчинити двері з іншого боку.
— Дурницю ключем закрутила. Чуєш? Не ускладнюй життя! Відчиняй давай.
— Ідіть геть! Я поліцію викликала! — вигукнула Олена, але тут же затулила рота рукою.
— Дарма ти це зробила, кралечко, — сказав той голос. — Пішли, хлопці. Ще повернемось, зрозуміла?
Незнайомці почали збігати сходами. Звуки стихли, настала мовчанка. В ухах дзвеніло, а дівчина сповзала по стіні, досі стискаючи телефон.
Знову стук у двері. Олена ледве чутно скрикнула, але одразу полегшало, коли почула:
— Відчиняйте, поліція!
Олена сиділа на кухні й розповідала свою історію. Молодий поліцейський записував свідчення. Дівчину досі трусило.
— Скажіть, хто такий Богдан і де ви його зустріли? — запитав старший.
— Півроку тому я купила нову пральку. Минулого місяця вона потекла. Звернулася до магазину, а мене направили до сервісу. Майстром призначили Богдана.
— Ви знайомі?
— Ні. Вперше побачила, коли він прийшов.
— То ви запросили до дому незнайомця?
— Та ви що? Це ж офіційний сервіс. Я не першого-ліпшого пустила, — образилася Олена.
І справді, причин не довіряти не було. Богдан прийшов у призначений час. Високий, підтягнутий хлопець у формі з великим чемоданом інструментів. Уважно оглянув пральку, робив нотатки, заповнив офіційний бланк. Олена підписала — підозр не виникало.
— Все, працюватиме як нова! — сказав майстер і простягнув папірець.
— Що це?
— Мій номер.
— А це ж не порушення правил компанії? — здивувалася Олена.
— Не подумайте погано. Просто раптом щось знову зламається. Через сервіс довго, а напряму я швидше приїду.
Олена зітхнула з полегшенням. Логічно — до першого візиту чекала цілий тиждень.
Але через кілька днів пралька знову потекла. Дівчині довелося знову дзвонити Богдану.
— Заїду, перевірю. Безкоштовно, звичайно.
— Не розумію, що з нею.
— Не хвилюйтесь, це часта проблема з такими моделями.
Закінчивши роботу, майстер посміхнувся:
— Сподіваюся, більше не знадоблюсь.
— І я на це сподіваюся. Дякую!
Олена забула про проблеми, але пралька потекла знову. На цей раз Богдан не відповідав.
Дівчина витерла підлогу й розплакалася. “Дурна залізяка!” — ударила дверцята.
Прийшлося дзвонити в сервіс. Оператор дивувалася:
— Майстер Богдан відзвітував про усунення проблеми. Ви кажете, він приїжджав повторно? У нас таких заявок немає…
— Та ви не розумієте! Він казав, що з цією моделлю постійні проблеми й краще дзвонити напряму.
Щось було не так. Новий майстер міг приїхати лише завтра. Оператор запевняла, що з Богданом ніколи не було проблем.
Того ж дня в двері постукали. На порозі стояв сам Богдан і благав зачинити двері та викликати допомогу.
— Все, — зітхнула Олена. — Більше нічого не знаю.
— Ви розмовляли з ним під час ремонту?
— Ні. Про що мені з майстром говорити? Інколи питала, чи потрібна допомога.
— Казали, у нього були свої інструменти? — усміхнувся молодий поліцейський.
— Віник же вони з собою не носять, — відчепилася Олена. — У вас коли-небудь пралька текла? Коли відкривають клапан, вода летить на всі боки…
Поліцейські переглянулися. Олена не витримала:
— Що відбувається? Хто ці люди? Вони обіцяли повернутись…
— Поки немає інформації, але підозрюємо, що Богдан причетний до низки пограбувань.
— Але в мене нічого не забрали!
— Поки що. Ми вважаємо, що такі “майстри” оглядають помешкання, роблять нотатки: скільки мешканців, їхній розпорядок. Навіть по ванній можна багато зрозуміти — наприклад, кількість зубних щіток.
Олена була в шоці. Виходило, ті хлопці — злодії. Поліцейський подав їй папір:
— Підпишіть тут. Ми викличемо вас у відділок. Будьте на зв’язку.
— Почекайте, — істерично сміючись, Олена схопила його за руку. — Ви мене саму залишите? ВВони ще стояли на кухні, коли з вулиці почувся дивний шелест — Олена міцніше стиснула телефон у долоні, усвідомлюючи, що ця історія ще не закінчилася, але тепер вона знала: довіряти можна лише тим, хто дійсно того вартий.
