Оксана підспішувала додому. Вже десята година вечора, хотілося швидше дістатися до хаті, повечеряти й лягти спати. Сьогодні втомилася. Чоловік вдома вже, вечеря готова, син нагодований.
Оксана працювала в невеликому перукарні, і сьогодні була чергова. Поки прибрала все після роботи, ввімкнула сигналізацію, замкнула двері — от і затрималася.
Дорога додому пролягала крізь невеликий скверик. Там завжди тихо й спокійно. Удень на лавочках сидять бабусі, а ввечері — нікого, і світло горить, не страшно.
Але сьогодні одна з лавочок була не пуста. Притухнувши один до одного, там сиділи діти — хлопчик років 9-10 і дівчинка п’яти років. Оксана зменшила крок і підійшла до них.
— А ви чого тут сидите? Пізно вже! Ходімо додому!
Хлопчик подивився на неї уважно, погладив дівчинку по голові й міцніше притиснув до себе.
— Нам нема куди йти. Нас вітчим вигнав.
— А де ж мама?
— З ним. П’яна.
Оксана довго не вагалася.
— Вставайте, пійдемо зі мною. Завтра розберемося.
Діти несміливо підвелися. Вона взяла дівчинку за руку, другу подала хлопчику. Так і привела їх до хати. Усе пояснила чоловіку і 12-річному сину. Вони, знаючи її добросердечність, не багато розмовляли, а показали дітям, де можна вмитися, та посадили за стіл. Зголоджені діти несміло, але з апетитом з’їли все, що їм дали.
Потім Оксана зайшла до сусідки, у якої донька ходила до першого класу, і попросила для дівчинки якийсь одяг. Одягу дали багато — адже в кожній сім’ї після вирослих дітей залишається чимало речей.
Оксана викупала Марічку — так звали дівчинку, одягнула її в чисте, а хлопчик, Тарасик, вмився сам і теж одягнувся у чисте, що лишилося від її сина.
Вона поклала їх разом у вітальні на дивані, бо дівчинка не відходила від брата ні на хвилину, а він раз-у-раз обіймав її.
Стомлені й нагодовані діти швидко заснули на чистій постілі. Оксана відправила сина спати, а вони з чоловіком ще довго говорили пошепки, що робити далі.
Зранку встала рано. Проводила чоловіка на роботу. Вона працювала у другу зміну.
Діти прокинулися. Вона нагодувала їх сніданком і вирішила провести додому. Їхнє випране й за ніч висохле вбрання склала у пакет і дала із собою.
Діти привели її до будинку, що був зовсім недалеко. Квартира на третьому поверсі не була зачинена. Діти увійшли й зупинилися біля порога. Оксана стала поруч. Їй хотілося подивитися цій жінці у вічі, запитати, про що вона думала всю ніч, коли дітей не було вдома.
Із кімнати вийшла ще молода, але занедбана жінка з великим синяком під оком. Вона байдуже подивилася на дітей і промовила:
— О… Повернулися… А це хто?
— Це тітка Оксана. Ми в неї ночували.
— О… Добре.
І пішла до кімнати. Оксана була в шоці. І це мати?!
Але раптом жінка повернулася й сказала:
— Пійдемо на кухню.
Оксана пішла. Як не дивно, там було дуже бідно, але чисто. Усе лежало на своїх місцях, посуд був вимитий, підлога теж не брудна. І халат на ній був чистий, хоч і старий, із відірваними ґудзиками.
— Сідай.
Оксана сіла. Жінка сіла навпЗ того дня життя Оксани та її родини набуло нового змісту, адже вони не просто врятували двоє дітей — вони знайшли справжнє щастя.
