Шлюбу не буде
Оксана закінчила педагогічне училище з червоним дипломом, мріяла вступити до університету. Та доля розпорядилась інакше. Батько потрапив у страшну аварію, довго лежав у лікарні. Коли його виписали, мати взяла відпустку, щоб доглядати за ним вдома, поки він не звикне до інвалідного візка.
Університету в їхньому містечку не було, треба було їхати до обласного центру. Оксана вирішила, що вступить наступного року. Не могла ж вона кинути батьків у такій складній ситуації. Влаштувалася працювати в школу.
Лікарі запевняли, що з часом батько зможе ходити, якщо робитиме спеціальні вправи, масаж, прийматиме ліки. Мати продала садову ділянку, щоб найняти інструктора з лікувальної фізкультури, масажиста, купувати ліки. Та батько так і не піднявся з візка.
— Годі, кидайте гроші на вітер. Не треба нічого, все одно не встану, — одного разу сказав він.
Характер у нього зіпсувався, він став вибагливим і підозрілим, до всього причеплявся. Найбільше, звісно, діставалося матері. Якщо він кликав, вона мусила все кидати й бігти до нього. Зазвичай йому хотілося пити, про щось запитати або просто побалакати. А в цей час вечеря підгоряла на плиті.
— Василю, міг би і сам доїхати до кухні. А тепер картопля згоріла, — докоряла мати.
— У мене життя згоріло, а тобі картоплі шкода. Тобі легко говорити, ти на ногах. Важко принести склянку води? — злиться батько.
Бувало, у гніві він запускав у матір склянкою або тарілкою. Все частіше батько просив купити йому горілки. А випивши, виливав злість на матері. Ніби це вона була винуватцем тієї аварії.
— Тату, не пий, не допоможе, тільки гірше буде. Нема чим зайнятись? Грай у шахи, книжки читай, — умовляла Оксана.
— Багато ти розумієш. Останню радість у мене хочеш забрати? У книжках твоїх брехня одна. Сама їх читай. А в житті все не так. Я більше ні на що не придатний, — бурчав він.
— Мамо, не купуй йому більше горілки, — благала Оксана.
— Не куплю — кричатиме. Йому важко. Що вже тепер… — зітхала мати.
— Треба не пити, а займатися, вправи робити. Ще ж казали, що ходити може. Він сам не хоче. Просто йому подобається знущатися над нами, а ми бігаємо навколо нього, — лаялася Оксана.
Батька, звичайно, шкода, але й їм з мамою було нелегко. Одного разу Оксана повернулася зі школи втомлена, боліло горло, хотілося полежати. А батько то й кликав її. І Оксана не витримала.
— Годі. Я втомилася, ледве на ногах стою. Ти на колісОксана обірвала його на півслові, вийшла з кімнати та твердо усвідомила, що більше не дозволить нікому руйнувати її щастя.
