– І від чого мені тебе сьогодні рятувати? – запитав Ігор, заливаючи окріп у другу пачку локшини швидкого приготування.
– Картопляне пюре з котлетами! – підсвітився Андрій.
– Знову? – прикинувся здивованим друг.
– Знову!
– Минулого тижня вже були ці самі котлети! Скільки можна?
– Ось і я своїй дружині про це кажу, але вона й слухати не хоче! Ну давай, накидай!
***
Їхній новий колега, Богдан, з подивом спостерігав за новими знайомими, не розуміючи, чому Андрію не подобається домашня їжа. Ігор вирішив пояснити.
– Річ у тім, що Андрій нудиться за шкідливою їжею – локшиною, піцою, чебуреками, а дружина йому щодня ланчбокс збирає, щоб він нормально харчувався. Я його рятую. Шкода ж їжу викидати! Він їсть мою локшину, а я поглинаю його домашні страви.
– А вона погано готує? – запитав Богдан, дістаючи свій бутерброд з мікрохвильовки.
– Та ні, нормально. Просто не завжди хочеться цих котлет, супів з галушками чи картоплі по-селянськи! – посміхнувся Ігор, відкриваючи контейнер. – Ось і доводиться рятувати друга.
– А чому просто не сказати дружині, щоб не морочилася? Вона тільки рада буде! – зауважив Богдан.
– Андрій пробував, але вона не слухає!
– А тобі й приємно старатися!
– Добра їжа ж не має пропадати!
– Якби в мене була дружина, яка ланч збирає, я б її страви нікому не віддав! – зітхнув Богдан, відкушуючи бутерброд.
– То в чому проблема? Одружуйся!
– Поки не зустрів своєї долі!
– Знайдеш ще! – потупив його по плечу Ігор. – Ти ж недавно у нашому місті? Тут гарних дівчат повно!
Обід закінчився, і вони повернулися до роботи. Всі вони працювали на одній меблевій фабриці, але на різних посадах. Андрій був керівником відділу продажів, Ігор – збірником, а Богдан – новим складником.
Ніби передбачив Богдан. Того ж вечора в супермаркеті він зустрів гарну жінку років тридцяти. Вона намагалася дістати пачку італійських макарон з верхньої полиці.
– Допомогти? – ввічливо запропонував Богдан.
Високий, він легко міг дістати будь-яку полицю.
– Дуже вдячна! – усміхнулась вона.
Ця посмішка! Його ніби підхопило хвилею. Все перемішалося. Після того, як вона взяла макарони, Богдан несподівано пішов за нею.
– Що готуватимете? – ніби випадково запитав.
– Вирішила чоловікові лазанью зробити! А то йому мої котлети вже набридли! – засміялась вона.
– Мене, до речі, Богдан звати! А вас?
– Оля, і можна на “ти”!
Богдан раптом згадав розмову з колегами.
– А чи не дарма ти стараєшся, якщо самій по магазинах бігати?
– Чому? Хіба погано чоловіка побалувати?
– Так, чув сьогодні одну історію – тепер і не знаю, добре це чи ні!
– Яку? – зацікавилась вона.
– Так, знайомий віддає другові страви, які йому дружина готує, а сам їсть локшину. Ось і зрозумій чоловіків!
– Дивно! Якби я таке дізналася, влаштувала б йому гарячі обіди! – обурилась Оля.
– Якщо дружина Андрія дізнається, йому теж буде несолодко! – підтримав Богдан.
– Андрія? – зупинилася вона. – А де ви працюєте?
– Недавно приїхав до Києва. Працюю на меблевій фабриці на Лівому березі.
Оля раптом зблідла.
– Отак негідник! Значить, Ігор його їжу їсть, а мій морочиться з локшиною!
Богдан зрозумів, що потрапив у халепу.
– Упс! – провинився він.
Оля кинула кошик і вийшла, бурмочучи:
– Будеш ти мені лазанью готувати! І котлети, і пельмені, і все інше!
Богдан наздогнав її біля авто.
– Не можу дозволити тобі їхати в такому стані! Ходімо на каву, заспокойся – тоді й поїдеш.
В кав’ярні вона поступово заспокоювалась.
– Скільки я старань витрачала, а він… І готувати люблю!
– Так, котлети сьогодні пахли чудово! Я б такі не віддав! – зізнався Богдан.
– А ти вмієш готувати?
– Лише яєчню та пельмені…
– Навчу! – несподівано запропонувала Оля.
Вдома Андрій чекав вечері, але дружина запізнилась.
– Де була?
– Подруга просила навчити готувати лазанью.
Він скривився – саме її він любив.
– А я чим вечерятиму?
– Купила ковбасу. Зараз яєчню підсмажу!
Так минув тиждень. Оля більше не готувала йому обіди, а вечері були мізерними.
Одного дня Богдан приніс на роботу власний плов.
– Одружуюсь! – оголосив він.
– Що?! – скрикнули колеги.
– Плов – божественний! – пояснив він.
Тим часом Андрій нарешті зрозумів, як сильно скучив за їжею дружини.
На весіллі Богдана з Олиною подругою Марічкою, вона шепнула йому:
– Провчила?
– Краще не зли жінку! – посміхнулась вона.
Мораль: цінуй старання близьких, доки не пізно.
