Танець для двох: історія, що почалася з гіпертонічного кризу
Ніна Олексіївна приїхала до невеличкого санаторію біля Києва, сподіваючись нарешті відпочити – без роботи, дзвінків і клопіт. Але відпочинок почався несподівано: в коридорі на неї налетіла молода жінка у білому халаті, з переляком у очах.
– Будь ласка, допоможіть! Чоловікові в сусідньому номері погано! Покличте лікаря!
– Я лікар, – швидко відреагувала Ніна. – Ведіть.
У кімнаті на ліжку лежав блізний чоловік. Ніна миттєво взяла ситуацію під контроль: зміряла тиск, зрозуміла, що це гіпертонічний криз, дала ліки.
– Усе гаразд, – сказала вона, коли в номер увірвалися черговий лікар і медсестра. – Тиск підскочив, але нічого страшного. Вже дала потрібне.
– Ви… ви тут працюєте? – здивовано запитав чоловік, приходить до тями.
– Ні, відпочиваю. Ну, або намагаюся, – усміхнулася Ніна.
Так вона познайомилася з Артемом Валерійовичем – сусідом по корпусу, чоловіком з сивиною на скронях, розумним поглядом і сумною усмішкою.
**Невдалий роман і вечір у альтанці**
Пізніше Ніна помітила, як за обідом поруч із Артемом сидить пишна білявка у облягаючій сукні, з виразом нудьги на обличчі. За сусіднім столиком одна з бабусь шепотіла:
– Ця молодиця, мабуть, на його гроші очікувала, та ж тільки здоров’я вже не те. Та й, за чутками, з комендантом санаторію крутиться. Ось у дідуся тиск і підскочив.
Ніна слухала кутком вуха. Вона, як ніхто, знала ціну подібним історіям. Її власний чоловік колись пішов до молодшої. Залишив після двадцяти років шлюбу заради “нового життя” – і більше ні разу не озирнувся.
Її зрада не зробила злою, але навчила обіжності. Робота, діти, тиха сила та холодний розум – ось що допомогло їй вистояти. А тепер, через стільки років, діти подарували їй путівку – щоб вона нарешті пожила для себе.
Ніна любила засиджуватись у альтанці в глибині парку. Там було прохолодно, тихо, а листям над головою шепотіло свої таємниці. Вона сиділа з книгою, коли туди заглянув Артем.
– Можна присісти? У вас тут справжній куточок раю.
– Звичайно. Тільки, боюся, ваша супутниця вас уже шукає.
– І хто б їй заважав, – махнув він рукою. – Хай краще енергію на мене витратить.
**Танці, що змінили все**
Розмова затягнулася. Артем виявився чутливим, цікавим чоловіком – з дотепним гумором і глибиною в очах. Вони проговорили аж до вечора, а потім вирішили прогулятися доставньою річки.
– А як ви ставитеся до танців, Ніно Олексіївно? – раптом запитав він.
– Колись дуже любила…
– Тоді ходімо! Поряд із моїми ровесницями з їдальні ми з вами будемо виглядати як дітлахи.
Вона сміялася. Сміялася – і танцювала. І дивувалася, як легко стало на душі.
Після цього вони бачились щодня. Іноді до них приєднувалася та сама білявка – Оксана. Але їй явно було нудно. ТемВони сиділи в тій самій альтанці, тримаючи один одного за руки, і цього разу не шукали слів – було достатньо просто мовчати разом.
