Від зради до щастя: історія, якій ніхто не повірить, якщо не побачить сам
Богдан стояв на вузькій вуличці в центрі Чернігова, а перед ним — жінка в сльозах, розгублена й виснажена. Він дивився на неї холодним, байдужим поглядом, і в голові крутилася лише одна думка: «Ну коли ж ти вже відчепишся, Марічко? Просто відпусти мене».
Місяцями він намагався уникнути її. Спочатку мовчки, потім — все відвертіше. Але Марічка ніби жила у своєму світі. Вона переслідувала його — біля дому, під офісом батька, біля університету. Вчора вона прийшла на ферму, де він проходив практику, і благала повернутися. Сьогодні знову стояла перед ним на колінах:
— Бодьку, я тебе люблю, чуєш? Я для тебе все зроблю! Вона тобі не пара, ти сам це знаєш!
Він різко відступив, стиснув кулаки й прошипів:
— Опийся холодною. Я тебе не кохаю. Ніколи не кохав. Я зробив пропозицію Софії, і через тиждень ми одружимося. Годі руйнувати мені життя.
— А той вечір у Львові? А ніч у Катрусі на дні народження? Ти клявся, що не кинеш мене!
— Я був п’яний. А п’яні, як відомо… — не встиг він договорити, як Марічка вчепилася в нього, намагаючись поцілувати. Богдан штовхнув її так, що та ледве втрималася на ногах.
— Більше не смій так робити. Я не хочу, щоб через тебе в мене з Соломкою почалися проблеми. Між нами — кінець. Назавжди. І максимум, що я можу запропонувати — дружба. Якщо влаштовує — добре. Ні — прощавай.
— А якщо я куплю тобі автомобіль? Позашляховик, про який ти мріяв? Адже батько тобі так і не придбав…
— Мені не потрібна машина від тебе. І не знадобиться. Бувай.
Він розвернувся й пішов. В голові — пульсувала злість, у грудях — гіркий присмак. Здавалося, що він скинув тягар, але насправді все лише починалося.
Дома батько — Степан Іванович — одразу зрозумів, що із сином щось не так.
— Що трапилося, Богдане? Ти якийсь не свій.
— Все гаразд, тату. У мене з Софійкою все добре, весілля за розкладом.
— Добре. Дуже добре. Радію, що ти нарешті став чоловіком, обрав правильну дівчину. Ти робиш мене щасливим, сину.
І справді, Богдан змінився. З клубного гуляки він поступово перетворився на людину, яка цікавиться сімейною справою. Навіть ходив до офісу, вчився у батька, розбираВін працював разом із батьком, але в глибині душі знав — справжнє щастя чекає на нього деінде.
