Не по дорозі
Ближче до кінця робочого дня у Тараса задзвонив телефон. Улюблена мелодія Яринки, яку вона сама встановила, пролунала в повітрі. Він підніс трубку й почув її голос:
— Тарас, я в салоні краси. Під’їжджай, ти ж знаєш куди.
— Знаю, приїду, — відповів він і поклав трубку.
Тарас знав, що Яринка в салоні проводить щонайменше дві години, тому не поспішав. Зачекавши трохи, вирішив зайти в кав’ярню поруч.
— Покличе, коли звільниться, — подумав він і сів за столик. Офіціант миттєво підійшов, і Тарас зробив невелике замовлення.
Він уже все з’їв, проглянув новини, подивився кілька відео, а Яринки все не було.
— Цікаво, скільки сьогодні вона залишить у салоні, — подумав він, хоч знав, що за свою красу платить не вона, а її батько — заможний бізнесмен.
Вони зустрічалися вже сім місяців. Інше жили разом у його невеликій двокімнатній квартирі, але коли їй набридало, Яринка їхала додому — до батьків, у триповерховий маєток за містом. Єдина донька, якій ні в чому не бракувало.
Вона вже познайомила його з батьками. Мати, здавалося, не була в захваті від простого IT-шника, але нічого різкого не казала. Та відчувалося — не до ладу.
І сам Тарас почав усвідомлювати, що Яринка не та, про яку він мріяв. Але від сватання не відмовлявся. До того ж її батько чітко дав зрозуміти:
— Хто зробить мою доньку щасливою, той і сам буде щасливим. А якщо ні… — Тарас зрозумів натяк.
Яринка була гарненькою, але капризною. Він не розумів, навіщо їй стільки часу в салоні, якщо вона й так гарна. Вона була жартівливою, розумною, але зверхньою — мабуть, через гроші, які витрачала бездумно. Вчора вона оголосила:
— Тарасе, через десять днів летимо на Мальдіви. Батько оплатить. Я втомилася, хочу відпочити.
— Але ж я працюю!
— Нічого, батько домовиться…
Його думки перервав голос:
— Тарас? Це ти? — незнайомець усміхався, ніби давній друг. — Я ж Роман!
— Романе! — Тарас схопився з місця, вони обнялися. — Скільки років! Десять, мабуть?
— Ти зовсім дорослим став, — похлопав його по плечу друг. — А ти як тут?
— Сестру зустрічаю, Мар’яну. Вона в консерваторії, сьогодні концерт. Може, під’їдемо разом, якщо не поспішаєш?
— Чекаю наречену, вона в салоні.
— Тоді зустрінемося! — Роман пішов.
Тарас згадав, як у дитинстві їздив у село до бабусі. Поряд жили Роман і Мар’яна. Літо вони проводили разом — ловили рибу, співали біля багаття. Мар’яна була його першим коханням…
— Чого посміхаєшся? — різкий голос Яринки повернув його до реальності.
— Нарешті. Просто згадав щось приємне.
— Ну як я? — вона пишалася собою.
— Гарна.
— Це все?! Ти знаєш, скільки це коштує?
— Ти завжди гарна.
— Їдемо до батьків, там гості.
— Не можу, — сказав Тарас. — Зустрінуся з друзями.
Вона надула губи, але в цей момент у кав’ярню увійшли Роман і Мар’яна.
— Тарасе! — дівчина кинулася йому на шию.
Яринка мовчала, навмисно ігноруючи їх.
— Як же добре було в селі, — зітхнув Тарас.
— Краще на Мальдівах, — вставила Яринка.
— А там риба водиться? — пожартував Роман.
— У ресторанах — так, — відповіла вона.
Після розмови Мар’яна запросила:
— Прийдеш до нас?
— Так, у вихідні.
Коли Тарас збирався в дорогу, Яринка оголосила:
— Поїду з тобою.
Він похмуро зітхнув.
У селі їх зустріли тепло. Стіл накрили під яблунею. Тарас відчував себе щасливим.
— Тарасе, трава коле ноги! М’ясо смердить! Комари кусаються! — скаржилася Яринка.
— Іди в хату, якщо не подобається.
На озері Тарас запитав у Мар’яни:
— У тебе є хлопець?
— Зараз ні. А чому питаєш?
— Ти така ж прекрасна, як і тоді.
— У тебе ж наречена…
— Вона не ліпить вареників, — зітхнув він.
Додому їхали мовчки.
— Більше не поїду в це село, — заявила Яринка. — Через тиждень летимо на Мальдіви.
— Я не полечу.
— Що?!
— Не полечу. Нам не по дорозі.
Вона вийшла, не попрощавшись.
Тарас набрав номер:
— Мар’яно, я приїду через два дні.
— Один? — тихо спитала вона.
— Так.
— Добре, чекатиму.
Телефон задзвонив знову. Батько Яринки.
Але Тарас не відповів.
