Соня стояла біля вікна і спостерігала, як її донька Марійка завантажує останні коробки в авто. Дівчина метушилася, переставляла сумки, щось пояснювала чоловікові. Вже цілих тридцять років, а матір все ще бачила в ній ту маленьку дитину, що колись чіплялася за її спідницю й боялась залишатися сама.
— Мамо, ти готова? — гукнула Марійка з подвір’я. — Час їхати!
Соня взяла з підвіконня невелику торбинку з речами й повільно рушила до дверей. У передпокої на комоді стояли фото — весілля доньки, день народження онучки Дарійки, сімейний відпочинок у Карпатах. Звичайне життя, яке тепер здавалося таким далеким.
— Іду вже, — відповіла вона, замикаючи квартиру.
Авто стояло у дворі з відкритим багажником. Чоловік Марійки, Богдан, курив біля під’їзду й нервував, поглядаючи на годинник.
— Вітаю, Соню Володимирівно, — кивнув він. — Як справи?
— Нормально, — стисло відповіла вона.
Богдан завжди звертався до неї офіційно, хоч знайомі вже вісім років. Не те щоб він був поганою людиною, просто… холоднуватий. Соня ніколи не відчувала себе з ним комфортно.
— Сідай ззаду, мамо, — Марійка відчинила задні двері. — Там зручніше.
Їхали мовчки. Соня дивилася у вікно на знайомі вулиці, які поволі змінювалися незнайомими районами. Переїзд до доньки здався правильним рішенням. Після смерті чоловіка жити самотужки стало важко, та й здоров’я вже не те. А тут онучка — можна допомогти з дитиною.
— Ось ми й приїхали, — оголосила Марійка, коли авто зупинилося біля сучасного багатоповерхівки. — Наш дім.
Квартира виявилася простористою й світлою. Велика вітальня, окрема кухня, три спальні. Марійка гордо показувала ремонт, нові меблі, техніку.
— А це твоя кімната, мамо, — вона відчинила двері до найменшої. — Я її спеціально для тебе облаштувала.
Кімната була акуратною, але безликою. Одномісне ліжко, шафа, стіл біля вікна. Усе нове, усе чуже.
— Дякую, донечко, — Соня поклала торбинку на ліжко. — Дуже мило.
— Мамо, а де Даринка? — запитала вона, оглядаючись.
— У подруги залишилася на денек. Завтра приведу, познайомитесь як слід.
Соня кивнула. Даринку вона бачила лише кілька разів — на день народження, на Різдво. Марійка рідко приїздила в гості, завжди була зайнята роботоВона подивилася на свої руки, зморщені від часу і турбот, і усвідомила, що ніколи не була чужою – просто іноді ми самі себе робимо гостями у життях тих, кого любимо.
