Сьогодні хочу розповісти вам історію, яка не дає мені спокою. Вона була в мене перед очима, як жива, коли я записував ці рядки. Історія про те, як доброта може обернутися болем, а віра в людей — розчаруванням. Це не вигадка, а життя моєї сусідки з села, Ганни Іванівни. Жінки з великим серцем, але, на жаль, з надто довірливим характером.
Вона живе сама у невеличкому будиночку на околиці Львова. Дім старий, але затишний, з гарним городом. Поруч стоїть невеличка господарська будівля, яку вона колись здавала в оренду. Раніше там мешкали студенти чи робітники, але останнім часом кімната часто пустувала.
Одного разу вона подзвонила мені, радісна:
— Петре, не шукай мені жильців, вже знайшла! Молоде подружжя, гарні такі, із села приїхали. Кажуть, у місто на заробітки, але поки що без роботи й грошей. Пообіцяли, що як тільки влаштуються, одразу розрахується.
Мене щось насторожило, але я мовчав. Через тиждень Ганна Іванівна знову зателефонувала — і вже плакала.
Виявилося, що цих двох їй «порекомендувала» сусідка. Приїхали з маленькими мішками, мовляв, речі пізніше привезе рідня. У них не було ні їжі, ні постільної білизни, навіть чашки, щоб чаю напитися. Ганна Іванівна їх прихистила, дала ковдри, посуд, наварила борщу, навіть три банки м’яса зі своїх запасів віддала — «на перший час».
Вони пообіцяли, що за тиждень приїде брат із грошима та речами, а ще — що вже майже влаштувалися на роботу: вона у крамницю, він на будівництво. Все звучало переконливо.
Але минуло кілька днів — і ніхто не приїхав. Телефони не відповідали. Ганна Іванівна спершу хвилювалася, думала — може, щось трапилося. Потім зрозуміла: її просто обдурили.
Ці двоє жили в її домі, їли її їжу, грілися її теплом — і зникли. Це був продуманий обман. Вони шукали саме таких — самотніх, добрих, довірливих.
Найгірше було не те, що вони взяли речі чи їжу, а те, що вони вкрали її віру в людей. В 75 років вона знову відчула себе дурною, наївною.
Що я виніс із цієї історії? Доброта — це чудово, але не варто бути сліпим. Іноді «ні» — це найкраща відповідь тим, хто приходить із порожніми обіцянками.
