Олег відчинив вікно й виліз на підвіконня. Чорніючий внизу асфальт вабив і лякав одночасно.
Життя часом нагадує кривуваті стежки в лісі. Ніколи не знаєш, куди вони виведуть і що чекає за наступним деревом. Олег Коваль навіть уявити не міг, що спочатку втратить, а потім знову знайде своє щастя.
Одружуватися він не поспішав. Шукав рідну душу. Коли побачив Мар’яну в кав’ярні, серце раптом затріпотіло – ось вона. Не роздумуючи, підійшов і познайомився. Вони читали одні й ті самі книги, дивилися ті самі фільми, любили кататися на лижах, обидва мріяли про міцну родину та дітей.
І все склалося, як мріялося, тільки дітей у них не було. Мар’яна ходила по лікарях, лікувалася, їздила навіть до святих місць, але не втрачала надії. Одного разу вона переконала себе, що вагітна. До лікарні не спішила, чекала, щоб не помилитися. Лише коли почав рости живіт, пішла до консультації.
Виявилося, що це не довгоочікувана вагітність, а пухлина. Приходячи з Мар’яною до онкодиспансеру, Олег кожного разу бачив застиглі погляди хворих, ніби вони прислухалися до себе. Такий самий погляд незабаром з’явився й у Мар’яни.
Олег не відходив від дружини ні на крок. Спочатку взяв відпустку, потім за свій рахунок, а потім лікар у поліклініці пішла йому назустріч, виписала лікарняний. Але начальник викликав і сказав, що або Олег виходить на роботу, або звільняється. Олег написав заяву.
Цілими днями він доглядав за дружиною. Тримав її за руку, коли вона почала задихатися, як міг, благав Бога, щоб не розлучав їх, забрав його разом із нею.
Ніщо не допомогло. Через три місяці Мар’яни не стало.
Після похорону Олег повернувся до порожньої квартири. Халат дружини вже місяць висів на спинці крісла. Олег сподівався, що вона встане й одягне його. У передпокої стояли її черевики, висіла шубка, яку вони купили минулої весни зі знижкою. Куди не глянь – усе нагадувало про Мар’яну, кохану й єдину, яка так рано пішла.
Олег втулився обличчям у подушку, яка ще зберігала запах дружини, й заридав. Потім пішов до магазину й купив дві пляшки горілки. Вранці ледь піднявся з ліжка. Біль, що вчора ввечері відступила, нахлинула з новою силою. Олег вилив недоВін вилив недоїдену горілку у раковину, глянув на портрет Мар’яни на шафі й раптом зрозумів, що життя, навіть після найглибшого горя, знайде спосіб знову наповнити твої дні світлом.
