Сон був нерівномірним, мов курява на дорозі після дощу. Вадим розчинив вікно й уперся руками в підвіконня. Асфальт внизу то притягував, то жахливо вабив, ніби прірва під час зливи.
Життя інколи схоже на стежку в густому лісі – не знаєш, де вона виведе, чи не чекає за деревом вовк. Олесь Хоменко й уявити не міг, що спочатку втратить, а потім знайде щастя знову.
Одружуватися він не квапився. Шукав рідну душу. Коли побачив Оксану в кав’ярні, серце вдарило об ребра – вона. Без вагань підсів, познайомився. Виявилося, обоє читали ті самі книжки, дивилися однакові фільми, обожнювали ковзани, мріяли про велику родину, дітей.
Все склалося, як і мріяли. Але дітей не було. Оксана літала по лікарях, їздила до чудотворних ікон, не втрачала надії. Одного дня переконала себе, що вагітна. До лікарні не поспішала, чекала, аби не помилитися. Лише коли живіт став рости, пішла на обстеження.
Виявилося – не вагітність, а пухлина. Стоячи в онкоцентрі поруч із Оксаною, Олесь бачив застиглі погляди хворих – немов вони прислухалися до власного тіла. Незабаром такий самий погляд з’явився й у неї.
Він не відходив від дружини. Спочатку взяв відпустку, потім – за свій рахунок. Лікарка, змилувавшись, виписала йому лікарняний. Але начальник викликав до себе: або повертається на роботу, або звільняється. Олесь написав заяву.
Цілими днями він доглядав за Оксаною. Тримав за руку, коли вона почала задихатися, благав Бога, щоб не розлучав їх, забрав його разом із нею.
Ніщо не допомогло. Через три місяці Оксани не стало.
Після похорону Олесь повернувся у порожню хату. Халат дружини місяць висів на спинці крісла. Він усе чекав – ось-ось вона підійме й накине його. В прихожій стояли її чоботи, висіла шубка, куплена минулої весни зі знижкою. Куди не глянь – усе нагадувало про Оксану, єдину, так рано пішла.
Він втулився обличчям у подушку, що пахла нею, й застогнав. Потім пішов до магазину, купив дві пляшки горілки. Вранці ледь підвівся. Боль, що вчора затихла, нахлинула з новою силою. Вилив недоВін залишив пляшку на столі, бо раптом згадав слова тітки Раї: “Якщо кинешся з вікна, Оксану вже не побачиш.”
