**Вібрації таємниць: родинна драма у великому місті**
Богдан Васильович із дружиною Оленою вирушили до Львова, щоб навідати доньку. Вже під парадним будинку, де мешкала їхня Соломія, Богдан помітив, як сильно хвилюється дружина.
– Оленко, щось не так? – запитав він, уважно дивлячись на неї.
– Та ні, просто Соломію давно не бачили, ось і наплило, – спробувала посміхнутися Олена, але голос їй тремтів.
Вони піднялися до квартири доньки. Богдан рішуче натиснув дзвінок. Двері не відчинялися.
– Дивно, невже вдома немає? – пробурмотів він, глянувши на дружину, і знову натиснув кнопку.
Замок клацнув, двері повільно відчинилися, і Богдан завмер, приголомшений побаченим.
***
Батько стояв, багровіючи від гніву, обличчя його палало. Олена схопила його за руку, благаючи:
– Бодю, заспокойся, прошу! Ти ж знаєш, що в тебе тиск! Давай просто поговоримо з Соломією!
Але Богдан різко вирвав руку, його голос став низьким, загрозливим. Соломія, стоячи в дверях, відчула, як по спині пробіг холодок – батько ніколи так на неї не дивився.
– Пусти, Оленко! Годі мене тримати! Раніше треба було не мене, а нашу доньку тримати!
– Бодю, коханий, ну прошу! – Олена переводила погляд із чоловіка на доньку, не знаючи, як згладити ситуацію.
Півроку тому Богдан переніс гіпертонічний криз, лікарі суворо заборонили йому хвилюватися. Але вчора він раптом оголосив:
– Збирайся, Оленко. Місця собі не знаходжу. Три місяці одні відмовки, а сама до нас не їде. Не просто так це. Ти ж мати, чому мовчиш?
Олена й справді мовчала. Не тому, що не знала, а тому, що знала занадто багато. Разом із Соломією вони приховували правду від Богдана, сподіваючись усе владнати. Думали, потім зізнаються, він пожуриться, але все вже буде добре. А тепер – що казати, що робити?
– Вона просто втомилася, навчається, підробляє, обіцяла скоро приїхати, ти ж її знаєш, – лепетала Олена, але Богдан уже натягав пальто.
Він схопив гаманець, ключі, телефон, забрав у дружини її мобільний:
– І не смій її попереджати! Я батько чи хто? Бачив я, як вона влітку перед дзеркалом крутилася, то боком стане, то волосся розпустить, за вухо поправить. А про кого – мовчить! Значить, щось не так. Їдемо до неї!
У дорозі Олена намагалася щось пояснити в електричці, але махнула рукою:
– Ти поспішаєш, Соломія сама хотіла все розповісти, коли все владнається. Не хотіла тебе хвилювати через тиск.
– Оленко, годі про тиск! Я батько, хочу знати, що з моєю донькою! В мене передчуття недобре! – різко відповів Богдан.
– Гаразд, дзвони в двері, – зітхнула Олена, стискаючи його руку.
Двері відчинилися не одразу. Соломія, схоже, заглянула у вічок і вагалася. Але все ж відчинила – не залишати ж батьків за порогом.
– Так я й знав! Соломіє, хто він? Від кого дитина? Чому ти від нас приховувала? – голос Богдана тремтів від болю й гніву.
Він вийшов на сходи й опустився на щаблі, схопившись за серце.
– Тату, ну нащо ти там сів? Тату, повертайся! – Соломія, з помітним животиком, виглядала збентеженою й безпорадною.
Його дівчинка, його гордість, поїхала навчатися, вступила на бюджет, а тепер… Що тепер? Богдан проковтнув ком у горлі. Окрім нього, нікому її захистити. Треба знайти того хлопця, поговорити, зробити хоч щось!
– Тату, я хотіла пізніше розповісти, коли все владнається. А тепер… Він потрапив у аварію, лежить у лікарні! – Соломія розридалася, як дитина.
Богдан підвівся, відтрусив штани й раптом заспокоївся. Ну й що, дитина? Головне – усі живі. Виховають, впораються, не таке переживали!
Соломія народилася у них із Оленою пізно, коли вже не сподівалися. У перший клас пішла найменшою, але такою серйозною – не бавилася, читала на перервах, вчилася на п’ятірки. Вступила до університету, підробляла, знімала квартиру з подругами. Влітку ті приїжджали до них у село – усе було нормально…
– Оленко, ти знала? Знала й мовчала? – запитав він дружину, одразу пожалкувавши про різкість.
Олена опустила очі:
– Бодю, ти ж хворів, нам сказали тебе берегти…
– Гаразд, зрозумів. Ходімо в квартиру, Соломіє, розповідай усе по порядку.
Донька розповіла, як познайомилася з Іваном. Він працював у тій самій компанії, де вона підробляла. Допомагав їй, потім почали зустрічатися. Іван сказав, що хоче, щоб вона завжди була поруч, стала його дружиною. Але зізнався: він був одружений. Побралися одразу після школи – їхні матері, подруги, наполягли. З Юлею, його колишньою, вони були як рідні, але лише друзями. Розлучилися, коли Юля закохалася в іншого, але затягнули з формальностями. А потім Юля оголосила, що вагітна і хоче все повернути. Той хлопець кинув її, і– Тату, але я йому вірю, він чесний і обов’язково повернеться до нас! — промовила Соломія, а Богдан лише кивнув, розуміючи, що тепер головне — бути поруч і підтримувати свою дитину.
