Ось історія, переказана по-нашому, з українськими іменами, місцями та деталями.
**Відлуння таємниць: родинна драма у великому місті**
Микола Петрович із дружиною Ольгою вирушили до Львова провідати доньку. Вже біля під’їзду, де мешкала їхня Мар’яна, Микола помітив, як дружина хвилюється.
— Олю, що трапилося? — запитав він, пильно дивлячись на неї.
— Та нічого, просто Марусю давно не бачили, ось і накрило, — спробувала посміхнутися Ольга, та голос їй тремтів.
Вони піднялися до квартири доньки. Микола рішуче натиснув дзвінок. Двері не відчиняли.
— Дивно, може, немає вдома? — пробурмотів він, глянувши на дружину, і знову натиснув кнопку.
Замок клацнув, двері повільно відчинилися, і Микола завмер, приголомшений побаченим.
***
Батько стояв, червоний від гніву, обличчя палало. Ольга схопила його за руку, благаючи:
— Миколо, заспокойся, будь ласка! Ти ж знаєш, як тобі не можна хвилюватися! Давай просто поговоримо з Марусею!
Але Микола рвонув руку, його голос став низьким, грізним. Мар’яна, стоячи у дверях, відчула, як по спині пробіг холодок — батько ніколи так на неї не дивився.
— Пусти, Олю! Годі мене тримати! Краще б раніше тримали, та не мене, а нашу доньку!
— Миколо, коханий, ну будь ласка! — Ольга переводила погляд з чоловіка на доньку, не знаючи, як залагодити ситуацію.
Півроку тому Микола пережив гіпертонічний криз, і лікарі суворо наказали йому уникати стресу. Але вчора він раптом заявив:
— Збирайся, Олю. Не знаходжу собі місця. Три місяці — одні відмазки, а сама до нас не їде. Не просто так це. Ти ж мати, чого мовчиш?
Ольга справді мовчала. Не тому, що не знала, а тому, що знала занадто багато. Разом із Мар’яною вони приховували правду від Миколи, сподіваючись все владнати. Думали, потім зізнаються, він пожуриться, але все вже буде добре. А тепер — що казати, що робити?
— Вона просто втомилася, навчається, підробляє, обіцяла скоро приїхати, ти ж її знаєш, — лепетала Ольга, але Микола вже натягнув пальто.
Він схопив гаманець, ключі, телефон, забрав у дружини її мобільний:
— І не смій її попереджати! Я батько чи хто? Бачив я, як вона влітку перед дзеркалом крутилася, то в бік стане, то розпустить коси, за вушко поправить. А про кого — мовчить! Значить, щось не так. Їдемо до неї!
У дорозі Ольга намагалася щось пояснити в електричці, але махнула рукою:
— Ти поспішаєш, Маруся сама хотіла все розповісти, коли все владнається. Не хотіла тебе хвилювати через тиск.
— Олю, годі вже про тиск! Я батько, хочу знати, що з моєю донькою! У мене погане передчуття! — різко відповів Микола.
— Гаразд, дзвони в двері, — зітхнула Ольга, стискаючи його руку.
Двері відчинилися не відразу. Мар’яна, схоже, зазирнула у вічок і вагалася. Але все ж відчинила — не лишати ж батьків за порогом.
— Я так і знав! Маруся, хто він? Від кого дитина? Чому ти від нас ховалася? — голос Миколи тремтів від болю й гніву.
Він вийшов на сходовий майданчик і впав на сходинки, хапаючись за серце.
— Тату, ну навіщо ти там сів? Тату, вертайся! — Мар’яна з помітним животиком виглядала збентеженою й безпорадною.
Його дівчинка, його гордість, поїхала вчитися, вступила на бюджет, а тепер… Що тепер? Микола проковтнув ком у горлі. Окрім нього, нікому її захистити. Треба знайти цього хлопця, поговорити, зробити хоч щось!
— Тату, я хотіла пізніше розповісти, коли все владнається. А тепер… Він потрапив у аварію, лежить у лікарні! — Мар’яна розридалася, немов дитина.
Микола підвівся, відпорохнув штани й раптом заспокоївся. Ну й що, дитина? Головне — усі живі. Виховають, справляться, не таке переживали!
Мар’яна народилася в них із Ольгою пізно, коли вже не сподівалися. У перший клас пішла найменшою, але такою серйозною — не бешкетувала, читала на перервах, вчилася на відмінно. Вступила до університету, підробляла, знімала квартиру з подругами. Влітку ті приїжджали до них у село — усе було нормально…
— Олю, ти знала? Знала й мовчала? — запитав він дружину, відразу ж пожалівши про різкість.
Ольга опустила очі:
— Миколо, ти ж хворів, нам сказали тебе берегти…
— Добре, зрозумів. Ходімо в квартиру, Маруся, розказуй все по порядку.
Донька розповіла, як познайомилася з Олегом. Він працював у тій самій компанії, де вона підробляла. Допомагав їй, потім почали зустрічатися. Олег сказав, що хоче, щоб вона завжди була поруч, стала його дружиною. Але зізнався: він був одружений. Поженилися одразу після школи — їхні матері, подруги, наполягали. З Наталею, його колишньою, вони були як рідні, але лише друзями. Розлучилися, коли Наталя закохалася в іншого,— Олег обіцяв, що все владнає, і я йому вірю, — промовила Мар’яна, а Микола, нарешті заспокоївшись, кивнув.
