Ось історія, переписана для української культури:
У п’ятому класі Оксана зламала ногу й опинилася в лікарні. Біль і страх відступали перед надією: раптом тепер тато прийде, принесе цукерки, обійме? Мати сиділа поруч, але її очі були порожніми, а серце — замкнутим. За проханням доньки Наталка подзвонила Андрію, але він не прийшов. Виявилося, він збирався у відпустку з новою коханою й не планував змінювати плани заради «колишньої» родини. Оксана, лежачи в лікарняній палаті, вперше відчула себе нікому не потрібною.
Підліткові роки стали для неї часом бунту. Оксана протестувала проти всього: відмовлялася вчитися, тікала з дому, сварилася з матір’ю та бабусею. Наталка в такі моменти мовчки йшла до своєї кімнати, її обличчя залишалося кам’яним. Бабуся, зів’яла й крихка, метушилася між ними, намагаючись примирити, але сили її танули. Саме вона купила Оксані сукню на випускний — найкращу, яку змогла знайти. Але свято не принесло радості: батько знову проігнорував запрошення, навіть не потрудившись відповісти.
Оксана вибрала професію навмання — перший безкоштовний варіант, бо грошей на платне в родині не було. Одного разу, набравшись духу, вона подзвонила батькові. Та його слова: «У вас із матір’ю своє життя, у мене — своє. Годі мене турбувати!» — вдарили, як ляпас. Вона нікому не розповіла про цей дзвінок. Сховавшись у міському парку, вона проплакала півдня, ховаючись від цікавих очей. Біль непотрібності, змішаний із гордістю, гриз її зсередини, як отрута.
Після закінчення навчання Оксана влаштувалася на роботу і зустріла Максима — доброго, надійного чоловіка, за якого вирішила вийти заміж. Під час підготовки до весілля батьки Максима наполягали, щоб запросили батька Оксани, Павла Степановича. Їй було соромно зізнатися, що він не прийде — просто тому, що йому це не потрібно. Але, не бажаючи затьмурювати свято, вони з Максимом відвезли запрошення Павлу та його дружині.
Зустріч була холодною. Павло поспішав на ділову зустріч і ледве глянув на доньку та її нареченого. Кинувши листівку у бардачок авто, він поспішив відчинити двері дружині — ефектній жінці у дорогій сукні, яка царственно пройшла повз, обдарувавши пару зверхнім кивком. Вона навіть не запитала, навіщо вони прийшли, явно поспішаючи на чергове світське заходження.
На весіллі роль батька Оксани виконав її дядько, брат матері. Павло не надіслав ні вітань, ні пояснень. Оксана знала, що шансів на його появу нема, але в глибОксана глянула на своїх дітей, які грали у світлі сонячного вікна, і зрозуміла, що справжня родина — це не кров, а ті, хто любить тебе без умов.
