Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Матері його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
— Тату, у мене новина. Сусідка, Олена… вона вагітна. Від мене, — промовив Дмитро, ледь переступивши поріг.
Батько, Олексій, на мить завмер, а потім спокійно сказав:
— Ну то й одружуйся.
— Та ти що, я ще молодий. Мені рано в сім’ю, тим більше ми особливо не зустрічалися…
— Серйозно? — усміхнувся батько. — Значить, бігати за дівчиною ти був чоловік, а як відповідати за вчинки — одразу дитина. Оце так. — І, не додавши більше ні слова, голосно покликав дружину: — Мар’яно! Іди сюди!
Мар’яна зайшла на кухню, витираючи руки об фартух:
— Що трапилося?
— Слухай. Наш син привів дитину, але одружуватись не хоче. Олена, дочка сусідів. Вагітна від нього. А він — утікає від відповідальності.
Мар’яна навіть не здивувалася. Її обличчя стало холодним, як крига:
— І правильно. З якої речі тягнути в дім першу-ліпшу? Зараз дівчата хитрі — знайдуть, хто заможніший, «залетять», а потім – «одружуйся». А потім з’ясується, що й не від нього. Нехай здасть аналіз. І взагалі, нема чого тиснути на Дмитра, він ще молодий. Він чоловік, йому було важко втриматися. Але не повинні ми з тобою годувати чужих дітей.
Олексій глибоко зітхнув і тихо промовив:
— А якщо це справді його дитина?
— А якщо й справді? Ми що, зобов’язані брати на себе відповідальність? Скажи їй, нехай здасть аналізи, тоді й вирішимо.
Вона розвернулася і пішла на кухню, а Олексій лишився з сином.
— Знаєш, я теж колись був молодим, — почав він. — Кохав одну, а одружився з іншою. Не з кохання, а з почуття обов’язку. Бо бути чоловіком — це не лише про пристрасть, а й про вибір та наслідки. Твоя мати тоді чекала дитину. Я не знав, чи зможу бути поруч, але знав одне — дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Дмитро, попри все, я ніколи не шкодував, що залишився.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: з ймовірністю 99,9% Дмитро — батько дитини Олени.
— Ну й що? — відрубала Мар’яна, коли Олексій поклав перед нею папір. — Так, він батько. Але це не означає, що Олена буде жити в цьому домі. Вона сюди не ввійде. Я так сказала!
Дмитро сидів, не дивлячись у вічі батькові. По обличчю було видно — він узяв бік матері. Він мовчав, стискаючи кулаки, але слова не промовив.
Олексій повільно підвівся зі столу:
— Раз ви вдвох прийняли своє рішення — тепер послухайте моє.
Він говорив тихо, але в голосі була твердість:
— Поки я живий, у мого онука нічого не буде бракувати. Я візьму землю, збудую будинок, і він — мій онук — отримає все, що я заробив. А ви вдвох можете більше не розраховувати на мою підтримку. Я відмовляюсь брати участь у цьому соромі. Дмитре, від сьогодні ти для мене не син. Все, що в мене є, тепер належатиме дитині. Жодної гривні ви від мене не отримаєте.
Мар’яна спалахнула:
— Ти з глузду з’їхав? Власного сина хочеш позбавити спадщини?!
Олексій не відповів. Він просто розвернувся і пішов, ігноруючи крики та лайку. Дмитро лишився стояти в тиші, не вірячи, що батько справді таке сказав. Але він знав: якщо Олексій пообіцяв — значить, зробить.
