– Відмовся! Ти ж обіцяла, що підеш!
– Кирило, ти з глузду з’їхав? крикнула Оленка, підбираючись до реальності. Хто відмовляється від такої посади? Ти знаєш, скільки тут платять?
– На гроші повесився, холодно відповів Кирило. Або ж влада вже підняла тобі голову?
Ти, мабуть, вже втомився від сцен, де героїня плаче над холодним чаєм. Але наша Оленка чай не пє, вона пє морс, а сцена, де ми її познайомили, все ж показує її задумливість над тим «проклятим» напоєм. Чай можна замінити на морс чи кефір, та жаль, гіркота роздумів не зникає.
Оленка сиділа в мякому кріслі, проте дуже незручно на краю, схиливши важку голову над чашкою вже охолодженого чаю. Думки її були важкі, ситуація безвихідна. Єдине, що заспокоювало, це те, що син нічого не бачив. Спортивний табір у Карпатах на місяць забрав хлопчика у батьків, обіцяючи повернути його щасливим.
Табір лише частково вплинув на її роздуми, а справжню причину Кирило, її чоловік. Чи він ще чоловік, чи це вже минуле? Оленка розмірковувала, чи це «чоловік Шредингера».
Що ж, ось останні слова Кирила перед тим, як вдарив дверима:
– Досить! Більше не хочу тебе бачити! Ти все моє життя зіпсувала! Я йду!
Звучить ясно, та чи йде назавжди? На який термін? Чи повернеться? Питань не сталось, бо відповідей не було.
Якщо переглянути скандал, можливо, зрозуміємо, що винний саме табір, куди Віталій поїхав. Оленка заплатила за табір зі своєї премії, а Кирило підняв голос:
– Викинути сорок тисяч гривень з сімейного бюджету це не геніальність! Треба обговорити! Може, у нашій родині зараз інші потреби?
Оленка, пожаливши плечами, відповіла:
– Гроші є! Що треба одразу купимо!
Тоді, коли Кирило вийшов за двері, Оленка слухала його крик, і це було боляче. Чотирнадцять років шлюбу тріщали від його слів. Але Оленка, на її думку, ні в чому не винна. Кирило вважав її найгіршою дружиною.
– Якщо ти мене кохала, то не лізла б туди, куди не треба! Сиділа б спокійно, раділа життю! А тобі хочеться вгору стрибати!
– А що про мене? Ти лише про себе думаєш! Якщо б думала про нашу сім’ю, була б зразковою домогосподаркою!
Оленка не розуміла, що вона зробила не так. Вона працювала, піклувалася про дім, виховувала сина, не шкодила чоловікові любов’ю. Коли вона спитала прямо, отримала ще більше криків і звинувачень.
– Чому? За що? блукала вона в питаннях, а чай холоднішав. І якщо гроші накопичувались давно, чому тільки тепер? Табір ще якось причепився
Комерційна нерухомість у центрі Києва справжній лабіринт без карти. Але працівникам звикнути, і вони знають, куди йти. Це справжній діловий мурашник. У цьому мурашнику Оленка і Кирило познайомилися.
Вони були менеджерами в різних компаніях, працювали в кол-центрах, де без досвіду дають телефон і «холодну» базу клієнтів. Працювали, телефонували, в обідній час втекли у парк, і саме там їхні дороги перетнулися.
Коли двоє мають спільну біду, можна майже завершувати одне слово одне за одним. У них ще й симпатія, і їхнє подружжя стало, хоч і короткочасним, а все ж передбачуваним.
З дітьми поки не поспішали. Оленка мала власну квартиру, дідусям залишили, та хотілося, щоб в ній була не лише любов, а й стабільність. Життя не можна відкладати, коли молодість вимагає своїх правил.
Через три роки шлюбу Оленка отримала підвищення і дізналася, що вагітна.
– Мені підвищення запропонували, сказала вона. І я вагітна.
– Ого, чудово! підстигнув Кирило.
– Що саме тебе тішить? з усмішкою спитала Оленка.
– Дитина, звичайно! Підвищення від тебе нікуди не зникне, а дитину треба народити!
То був момент, коли Кирило ще не мав підвищення, а вибрав «дитину» замість карєрного росту. Поки Оленка у декреті, вся фінансова відповідальність лягла на його плечі. Менеджерська зарплата мінімальна, решта відсотки від угод. Він старався, але підвищення так і не отримав.
Коли Оленка повернулася, їй одразу запропонували те ж саме підвищення, яке вона відклала через вагітність. Відтоді в їхньому домі запанувала легка нервозність. Оленка списала це на ревнощі до сина, а Кирило став затримуватись на роботі.
Обидва одночасно отримали підвищення: Кирило став старшим менеджером, а Оленка очолила відділ. Він був скромний у привітаннях, а щедрий у подяках. І тоді почав він підштовхувати Оленку, щоб вона більше займалася домом.
– Скоро я стану керівником підрозділу, говорив він. Чому ти сидиш у цих пилових офісах? Ти ж краще займишся домом і дитиною, а я за тобою подбаю!
– Кирило, я ж тільки що підвищилася, протиказувала Оленка. Мені довірили відділ! Не можу підвести людей!
– Тобто робота важливіша за сім’ю?
Для Оленки важливим було і те, і інше. Вона вміло поєднувала роботу, дім і дитину.
– Давай так: я завершую поточні задачі, а потім піду у відставку, запропонувала вона.
Кирило погодився, не знаючи, що задумало керівництво Оленки. Вона отримала наказ про відкриття нового філіалу.
– Я навіть не питала! розгублено вигукнула Оленка. Всього лише ввечері прийшов гендиректор, вручив наказ, подарував квіти, і я не встигла нічого сказати!
– Відмовся! рішуче сказав Кирило. Прийди в понеділок і скажи «ні»! Ти ж обіцяла, що підеш!
– Кирило, ти з глузду з’їхав? спитала вона, приходячи до тями. Хто відмовляється від такої посади? Ти знаєш, скільки тут платять? Ми зможемо відремонтувати будинок, купити машину, відправити Віталія до хорошої школи! Ми підемо у відпустку, не копитимемо три роки, а просто купимо тури!
– На гроші повесилася, холодно відповів він. Або ж влада вже підняла тобі голову?
– Я, головне, про родину думаю! відповіла Оленка. Я встигаю і працювати, і вдома все робити. У нашому домі завжди чисто, їжа готова. Для тебе я завжди час знаходжу!
Кирило перестав нарікати, коли Оленка купила машину. Вона сама її придбала, а ключі передала йому. І все повернулося на круги своя: ремонт зробили, син пішов до хорошої школи, у відпустку їхали двічі на рік.
Аж раптом нова проблема.
– Потрібно ще одну машину, сказала Оленка. А я вже забула, як їхати в старій.
– Що, вже не підходжу тобі як водій?
Вони ще працювали в одному будинку.
– Меня переводять у головний офіс, відповіла Оленка, пожаливши плечами. Це в центрі Києва, і якщо ти будеш їхати зі мною, то в нескінченних заторах точно запізнишся.
– Добре, зітхнув Кирило. Але чи дійсно треба?
– Ми вже це проходили, зазначила Оленка. І коли начальство зацікавлене в тобі, треба користуватись цим і брати все, що дають!
Часом молоді та енергійні замінять нас, тож треба вже заощаджувати, щоб не шкода була марною.
– Так, так поникнув Кирило.
Тоді знову з’явився табір, вартість якого сорок тисяч гривень. Оленка подумала, що Віталій отримає користь і задоволення, і спокійно перевела гроші. Це була лише частина премії, а не її половина!
Тоді, коли чашка чаю охолола, думки стали впорядковуватись.
– Заєдність! прозріння стало відкриттям. Це звичайна заєдність! Кирило так і не залишив посаду старшого менеджера!
Для Кирила сорок тисяч більше половини зарплати, а для Оленки ясно. Якщо не про гроші, то він лише піднявся на одну сходинку за п’ятнадцять років.
Вона згадала, як він вимагав, щоб вона залишила роботу і стала домогосподаркою. Коли розрив був майже нездоланним, Кирило зламався ще більше.
Зажурена, Оленка почула скрип ключа у замковій щілині це був Кирило. Вона розслабилася в кріслі, позація стала розкішною.
– Я повернувся, сказав він, входячи.
– За речі? спитала Оленка.
Він подивився на неї з зневажливістю.
– Додому я повернувся! Додому!
– Ні! посміхнулася Оленка. Ти повернувся за речами! Я більше не хочу з тобою жити!
– Вибач, кинував він, прямуячи до дивана.
– Не вибачаю! відповіла вона різко. Я не буду тебе прощати! Ти вже все сказав! Я прийняла рішення! Мені такий чоловік не потрібен! Я не винна, що ти нічого не досяг! Я не винна, що заробляю більше! Я роблю і роботу, і дім, і виховую сина, і тобі увагу приділяю! А ти після роботи лише втомився! Тож збирай свої речі і йди!
– Що, раптом вчувалася? закричав він. Усі знають, як ти підвищення добивалася!
Чай давно охолов, а шкода, що його не випили гарячим. Кирило просто витер обличчя. За новою чашкою чаю, що ще не охолола, Оленка зрозуміла, що з самого початку в їхніх стосунках жив дух змагання. Він хотів випередити її, а чим більший розрив, тим більше руйнувалась його любов. Чи була вона? Оленка подумає над ще однією чашкою. Але, може, не варто чекати, доки чай охолоне його краще пити гарячим!
