Відмовся! Ти ж мені клялася, що підеш з роботи!
Кириле, ти з розуму зїхав? сказала Марічка, коли прийшла в себе. Хто від такої посади відмовляється? Ти уявляєш, скільки там заробіток?
На гроші повелась, відкинув Кирило з огидою. Чи то влада тебе з голови збила?
Ти, друже, знаєш, як часто в історіях героїня плаче над холодною чашкою чаю. А у нашої Марічки взагалі кави не пє, а все, що ми робимо, відбувається за чашкою цього клятого чаю. Чай можна замінити морсом, соком чи навіть молоком, та сумність не зникне.
Отож, Марічка сиділа в зручному кріслі, проте зовсім некомфортно на краю, нахиливши важку голову над холодним чаєм. Думки її були важкі, ситуація безвихідна. Єдине, що її заспокоювало, те, що син нічого не бачить. Спортивний табір на цілий місяць забрав хлопчика у батьків, обіцяючи повернути його щасливим і задоволеним.
Табір певно трохи підкинув у важкі роздуми, та лише косвенно. Справжню причину Кирило. І був він чоловіком Марічки. Добре слово «був». Тому що не зрозуміло, чи він зараз ще чоловік, чи це вже минуле. Марічка ж сама не знала, чи її чоловік ще живе, чи вже ні справжній чоловік Шредінгера.
Останнє, що сказав Кирило, перед тим, як хлопнув двері:
Досить! Не хочу тебе бачити! Ти мене все життя зіпсувала! Я йду!
Все зрозуміло, він уйшов. Але чи назавжди? На який час? На ніч чи на кілька днів? Чому ж не зібрав речі? Питань не було відповіді.
Якби скандал розгорнувся раніше, можливо, все стало б ясніше. Насправді винуватим був спортивний табір, куди поїхав Вітя. Марічка заплатила табір зі своєї премії, навіть не витративши всю суму. Коли Кирило підняв голос, чому такі великі витрати без нього, вона відповіла:
Щоб викинути сорок тисяч гривень з сімейного бюджету, великого розуму не треба! Але треба обговорити! Може, у нас зараз інші, важливіші потреби?
Марічка лише пожала плечима:
Гроші є! Що треба купимо!
Тоді Кирило, вибухнувши, вийшов за двері, а Марічка залишилася розчарована. Чотирнадцять років шлюбу тріщали від його слів, а вона, на її думку, нічого не зробила погано. За словами Кирила, вона була найгіршою дружиною.
Якщо б ти мене кохала, то не лізла б туди, куди не треба! Сиділа б спокійно, раділа життю! А тобі треба все викидати, стрибати вище за всіх!
А що про мене? Ти лише про себе думаєш! Якщо б ти думала про нашу сімю, була б прикладною домогосподаркою!
Марічка не розуміла, що вона зробила не так. Вона працювала, домівку не забула, сина виховувала, чоловікові ласку й любов не шкодила. Але в відповідь вона отримала ще більше криків, звинувачень і претензій.
Що? Чому? За що? губилася Марічка в питаннях, а чай, великий, все ще охолоджувався. А головне, якщо копилося давно, чому лише тепер? Табір ще тут прицепився
Комерційна нерухомість, що підлягає під офіси, справжній кошмар для відвідувачів. Без карти і компаса там ніколи не знайдеш потрібну організацію. Але працівникам усіх цих компаній з часом стає зрозуміло, як орієнтуватися в будівлі, і вони мають усе, що може знадобитися. Діловий мурашник! Ось так можна назвати такі офіси.
У цьому мурашнику і познайомилися Марічка і Кирило. Обоє були менеджерами «з вулиці», коли люди без освіти отримували телефон і холодну базу клієнтів, а їхня робота день у день телефонувати і пропонувати товари чи послуги. На той час вони вже довели, що щось вартують, тому були у штаті. Через навантаження і нервову напругу під час обіду вони часто втікали з офісу.
І в сквері вони й зустрілися. Ох, так! Працювали вони в різних фірмах, і якби не сквер, можливо, їхня доля і не перетнулася б. Коли у двох одна біда і одні проблеми, коли один за одним можна закінчувати фрази обурення, душі тягнуться один до одного. У Марічки і Кирила була ще й симпатія, і їхній шлюб, хоч й короткий, був передбачуваним.
З дітьми не квапилися. У Марічки була власна квартира, що залишилася від бабусі, але хотілося, щоб у ній була не лише любов. А для цього треба було працювати. Життя важко відкладати на потім, коли молодість диктує свої закони. Молодій парі хотілося віддатися один одному, а ввечері ділилися успіхами й помилками на роботі.
Коли шлюб досяг три роки, виникло питання:
Мені запропонували підвищення, сказала Марічка. І я вагітна.
Ой, чудово! вигукнув Кирило.
Що саме тебе порадувало? з посмішкою спитала Марічка.
Дитина, звичайно! відповів Кирило. Підвищення від тебе нікуда не подеться! А дитину треба народжувати!
Справжній сенс рішення Марічка зрозуміла лише пізніше, коли знову розмірковувала над охолодженим чаєм. На той момент Кирилу ще жодного підвищення не пропонували, тому він вибрав не підвищення, а дитину. Поки Марічка була у декреті, вся відповідальність за забезпечення сімї лягла на Кирила. Йому треба було старанно працювати. Зарплата менеджера мінімальна, а решта відсоток від угод. Чим більше угод, тим більше зарплатня. Кирило справлявся, але підвищення не отримав.
Коли Марічка повернулася з декрету, їй одразу запропонували те саме підвищення, яке вона відклала через вагітність. Відтоді в їхній сімї поселилась легка нервозність. Марічка списала це на ревнощі до сина, а Кирило часто затримувався на роботі. Обидва одночасно отримали підвищення: Кирило став старшим менеджером, а Марічка керівницею відділу.
Кирило був скромний у привітаннях, та щедрий у подяках, коли його хвалили. У той момент він почав тиснути на Марічку, щоб вона більше часу приділяла дому і сімї.
Скоро я стану головою відділу, говорив він. Чого тобі в цих запилених офісах сидіти? Ти ж краще займешся домом і дитиною! Я вас забезпечуватиму!
Кириле, я ж не можу піти, коли тільки підвищили, заперечувала Марічка. Людям довірили мене, я не можу їх підвести!
Тобто робота важливіша за сімю? питання було незручним. Для Марічки все було важливим. Вона справлялась і з роботою, і з дітьми, і з домом.
Давай так: я виконаю поставлені задачі, а потім підведу підсумки і звільнюся, запропонувала вона.
Кирило погодився, не знаючи, що задумало керівництво Марічки. Для неї це був випробувальний шлях, щоб передати йому підрозділ. Коли він отримав копію наказу, був здивований.
Я навіть не просила! Мене навіть не питали! розгублено сказала Марічка. Прийшов гендиректор з центру, вручив наказ, квіти, привітав, і я слово не встигла сказати!
Відмовся! рішуче сказав Кирило. У понеділок прийди на роботу і відмовся! Ти ж клялася, що підеш!
Кириле, ти з розуму зїхав? запитала Марічка, коли зібралася. Хто від такої посади відмовляється? Ти уявляєш, скільки там заробіток?
Ми зможемо ремонт зробити, машину купити, Вітю в хорошу школу відправити!
Ми зможемо у відпустку поїхати! Не копити три роки, а просто купити путівки!
На гроші повелась, відкинув Кирило. Чи то влада тебе збила?
Я, насправді, про сімю думаю перш за все! відповіла Марічка. Я встигаю і працювати, і вдома все робити. У нас завжди чисто, все готово. Для тебе я завжди час знаходжу!
Кирило перестав нарікати, коли Марічка купила машину, сама її придбала, а ключі передала йому. І все повернулося на свої місця: у сімї знову була добра погода. Ми відремонтували будинок, сина відправили в хорошу школу, двічі на рік їздили у відпустку.
Аж раптом нова проблема.
Потрібно другу машину купити, сказала Марічка. А мені згадує, як кермувала тією.
Що, я вже не підходжу тобі як водій?
Мені переводять у головний офіс, пожала плечима Марічка. Це в самому центрі. Якщо ти будеш мене довозити, то в безкінечних пробках точно запізнишся.
Ну, добре, з сумовим виглядом сказав Кирило. Але чи треба це справді? Чи варто переїжджати в головний?
Ми вже проходили це раніше, зауважила Марічка. І знаєш, що я хочу тобі сказати: поки твої начальники зацікавлені в тобі, треба користуватись цим і брати все, що дають!
Прийде час, і нас замінять молоді й енергійні. Тоді треба вже заощадити, щоб не жалкувати про упущені вигоди.
Так, так підвів плечима Кирило.
Тоді знову зявився спортивний табір. Сорок тисяч гривень. Марічка подумала, що Віті там буде цікаво і корисно для здоровя, тому спокійно перевела гроші. Це була не вся її премія!
І лише за чашкою охолодженого чаю думки стали впорядковуватись.
Зависть! прозріння стало відкриттям. Це звичайна зависть! Кирило, хоча й став старшим менеджером, так і не пішов. Це для нього сорок тисяч гривень більше половини зарплати, а для Марічки очевидно. Якщо не про гроші, то Кирило піднявся лише на одну сходинку за пятнадцять років.
Тоді Марічка згадала, як він наполягав, щоб вона пішла з роботи і стала домогосподаркою, щоб не підніматися вище за нього. Коли розрив став майже неможливим, Кирило зірвався з причини, яка його ще більше розірвала.
З тяжких думок Марічка почула звук крутіння ключа в замковій щілині. Це міг бути лише Кирило. Вона відскочила на спинку крісла, прийнявши вальяжну позу.
Я повернувся, сказав Кирило, входячи в кімнату.
За речі? спитала Марічка.
Він подивився на неї зверхньо і відповів:
Додому я повернувся! Додому!
Ні! посміхнулася Марічка. Ти повернувся за речі! Я більше з тобою не живу!
Пробач, крикнув він, прямуячи до дивану.
Ні! Не вибачаю! відповіла Марічка різко. Я не збираюся тебе прощати! Ти вже все сказав! Я прийняла рішення! Такий чоловік мені не потрібен! Я не винна, що ти нічого не досяг, я не винна, що заробляю більше! Я не винна в усьому, чим ти мене звинувати хочеш! Після роботи і домашніх справ я встигала займатися дитиною, тобі увагу приділяти! А ти після роботи лише втомлений! Ти, напевно, так і став ставитися до роботи! Тепер вже не важливо! Збирай речіМарічка, піднявши головою, впевнено сказала, що тепер йде свій шлях, залишивши позаду крики і розчарування.
