Минулої суботи я разом із дружиною вирушив на сімейну вечерю до її батьків у Львові. Здавалося б, все як завжди: сідаємо за стіл, обговорюємо, хто чим живе, хто кого бачив. Але трохи пізніше почалося те, що я називаю «вечеря з сюрпризом».
Чомусь розмова плавно перейшла до моєї роботи. Не те щоб моя Ніна захотіла поцікавитись, як у мене справи, скоріше вона мяко натякнула, що, може, пора шукати щось більш прибуткове. Хотіла аргументувати це тим, що у батьків моїх запланували побудувати басейн у дворі. Давно мріяли про цю штуку, а тепер, мовляв, час прийшов! А ще у нас була думка змінити стареньку Ланос на щось новіше бо зимою взагалі не їде, а літом ми збиралися нарешті зїздити на Чорне море, бо вже третій рік мріємо про пляж.
Головним здобувачем у нашій родині, як ви здогадуєтесь, є я. Мене все влаштовувало. І нагадати про басейн у дворі ну, ніби його теж хочу, але чесно кажучи, не настільки, як море чи нову Тойоту. І взагалі, моя робота непогана, тільки от останнім часом компанія переживає не найкращі часи: декого звільнили, декому, як мені урізали зарплату. Гривні перестали цінувати, як колись.
Я пояснив, що наші заощадження це максимум, що дозволяє гримати на три дні в Одесу і купити авто, можливо, навіть із механічною коробкою передач (якщо ціни раптом не підскочать). Але Ніна, звісно, обрала пріоритет басейну в тестя з тещею. На це моє обличчя стало незадоволеним, і розмова завершилася її докором у моїй «лінивості» та небажанні шукати нову роботу, щоб у нас було все й одразу.
І за столом повторюється цілий ритуал. Я не втримався, і раптом сказав на весь стіл, що батьки її щомісяця отримують від нас чималий шматок нашого бюджету, мовляв, вечеря фактично за рахунок мого гаманця. Це був неправильний крок, але назад уже дороги не було. У цей момент у мене в тарілці охолонув борщ, і саме тоді Ніна почала свій емоційний монолог. Мені пощастило почути про себе багато нового та цікавого, але довго витримувати не зміг взяв і мовчки пішов додому.
Після цього я зібрав речі дружини (по-українськи у торбу), відніс до її батьків і подумав: от такі веселі розмови, напевно, їй не варто вести і поводити себе ось так. Я вважаю, що це неприйнятно. Тепер сиджу вдома на кухні, дивлюсь на холостяцький чайник, і нічого не можу придумати. Чесно кажучи, не знаю, як бути далі…
