Ти ж несерйозна зараз? голос у трубці проскрипів від праведного гніву, переходячи на ультразвук. Оля, ти мене чуєш? У мене нікуди кидати дітей, а у тебе вже вихідний!
Олена відстала телефон від вуха, зморщила брови й знову притиснула слухавку, важко зітхнувши. Пятничий вечір, про який вона мріяла всю цю безмежну, виснажливу робочу тиждень, починав розвалюватися по швах. За вікном октябрський дощ барабанив по підвіконню, а на плиті тихо булькотів борщ, який вона варила радше з інерції, ніж з бажання стояти над вогнем.
Світло, я тебе чітко чую, спокійно, та твердо відповіла Олена, помішуючи вариво половником. Я вже сказала: ні. Завтра у мене план. Я записалася до лікаря, а потім хотіла просто підспатися. Це мій єдиний вихідний за два тижні, я маю право провести його в тиші.
До лікаря вона записалася! фыркнула золовка. Знаю я твоїх лікарів. Знову в масаж, чи нігті фарбувати. А я, до речі, не на гулянку прошуся. Мені треба в МФЦ документи оформити, там черги кілометрові. Куди я з двійнятами підете? Вони там усе розронять!
Ось саме, Світло. Вони розронять усе. А якщо розронять державну установа, уяви, що буде з моєю квартирою, в якій ми лише місяць тому закінчили ремонт, Олена вимкнула конфорку і втомлено присіла на табурет. Паша минулого разу новими маркерами обої в прихожій порвав. Ти сказала: «То ж це дитина, відмоється». Не відмилося. Пришлось переклеювати цілу смугу.
Ой, ще й ті обої! закричала Світлана. Я ж вибачилась! І взагалі Сергій обіцяв, що ви допоможете. Він мій брат, нарешті!
Олена закрила очі. Ну звісно. Сергій. Добрий, безвідмовний Сергій, який ніколи не міг сказати тверде «ні» своїй молодшій сестрі. Світлана цим користувалась вправно, граючи на почутті провини й родинних звязках, немов на розстроєному піаніно.
Сергій обіцяв от з Сергієм і домовляйся, відрізала Олена. Тільки памятай, що завтра його теж не буде до вечора, він їде в автосервіс, у нього щось з коробкою передач. Тож, якщо ти привезеш дітей, вони будуть сидіти під дверима.
Ти ти просто егоїстка! вибухнула Світлана і повісила трубку.
Олена поставила телефон на стіл і потерла вуха. Тиша на кухні здавалася крихкою, ненадійною. Вона знала, що ця розмова лише початок бурі.
Через півгодини в замку повернувся ключ. Сергій увійшов, відряхуючись від дощу, веселий і румяний від мороза.
Ммм, борщ пахне! він схлопнув дружину в щоку. Оля, ти чого така кисла? На роботі що-небудь сталося?
Олена мовчки налила йому тарілку супу, поставила сметану і нарізала хліб. Лише коли чоловік сів і голодний взявся за їжу, вона заговорила.
Твоя сестра дзвонила.
Ложка замерла на півдорозі до рота Сергія. Він винувато усміхнувся, одразу зрозумівши, про що йдеться.
А, Світланка Так, вона казала, що їй треба кудись втекти завтра. Оля, можеш посидіти? Там лише кілька годин. Хлопці підросли, вже не такі шкідливі. Ввімкнеш мультики, даси планшет і тиша.
Сергію, Олена сіла навпроти, схрестивши руки на грудях. «Кілька годин» у Світлани завжди перетворюються на цілий день. Минулого разу вона їхала «на хвилинку» в магазин, а повернулася через шість годин, з запахом коктейлів і новою зачіскою. А я за цей час мила кота від пластиліну й рятувала твою колекцію вінілових платівок, якими двійнята хотіли грати у фрісбі.
Ти перегнула їх тоді, погоджуюсь, поморщився Сергій. Але тепер справді треба. Вона ж одна з ними, важко їй. Мати дзвонила, просила допомогти. У мами підвищений тиск, вона не може їх взяти.
А в мене підвищений тиск? У мене нервовий тик скоро розпочнеться, Олена почала кипіти. Я працюю головним бухгалтером, у нас звітний період закривається. Я приходжу додому і падаю. Завтра мій день. Хочу лежати в ванній, читати книгу і ні з ким не розмовляти. Я не наймала безкоштовну няню. У Світлани є чоловік, хоч і колишній, є аліменти, є можливість найняти няню на годину. Чому ми маємо бути цілодобовим порятунком?
Сергій відкладав ложку. Апетит у нього зник.
Оля, це ж сімя. Як ти не розумієш? Сьогодні ми допоможемо, завтра нам допоможуть.
Нам? гірко посміхнулася Олена. Коли нам допомагали востаннє? Коли ми переїжджали і просили Світлану хоча б кота у себе на день, вона сказала, що у неї алергія. Хоча алергії не було, вона просто не хотіла шерсті на дивані. Коли я хворіла на грип і просила твою маму купити ліки, бо ти був у відрядженні, вона сказала, що боїться заразитися. Одна гра, Сергію.
Чоловік мовчав, вткнувшись у тарілку. Він знав, що дружина права, та багаторічна звичка бути «хорошим сином і братом» сиділа в ньому міцно.
Добре, бурмотнув він. Я поговорю з нею. Скажу, що ми не можемо.
Олена не повірила, та кивнула. Решта вечора пройшла в напруженій тиші. Сергій комусь писав у телефон, хмурився, важко зітхав, та тему більше не піднімав.
Ранок суботи не розпочався співом птахів і сонячними променями, а настирним, вимогливим дзвінком у домофон. Олена, щойно прокинувшись і солодко розтягуючись у ліжку, поглянула на годинник. Дев’ять ранку.
Хто це міг бути? прошепотіла вона, хоча відповідь вже знала.
Сергій, встигнувши з ліжка, поспішно натягнув спортивні штани.
Не знаю, можливо помилково, нерішуче пробурмотнув він, уникаючи погляду Олени.
Домофон задзвонив знову, довго і надокучливо. Потім задзвонив мобільний Сергія.
Так, Світло? він підняв трубку, винувато поглянувши на Олену. Ми ж домовились Я ж писав тобі Світлано, так не можна!
З трубки лунали крики, що Олена могла розчіпити кожне слово, навіть будучи в іншій частині спальні.
Нічого не знаю! Я вже біля підїзду! У мене запис, не можу скасувати! Забирай своїх племінників, не будь губкою! Мамі зараз подзвоню, якщо не відкриєш!
Сергій безпорадно подивився на дружину.
Оля Вона вже тут. Що ж мені робити? Не залишати їх на вулиці?
У Олені щось переламалось. Тенке терпіння, на якому тримався їхній сімейний мир, розбилось. Вона мовчки встала, пройшла в ванну і закрила за собою двері на защелку. Увімкнула воду на повну потужність, щоб не чути, як чоловік, шурхотячи тапками, йде до домофону і натискає кнопку.
Через пять хвилин у квартирі розгорівся ад. Тупот чотирьох ніг, голосисті дитячі крики, щось впало в прихожій одразу рев.
Дядо Сергію, а у вас є цукерки?
А куди кіт? Ми хочемо кота!
Фу, що це так пахне? Я не хочу кашу!
Олена стояла перед дзеркалом, розтягуючи крем по обличчю. Руки дрожали. Вона чула, як Світлана в прихожій поспішно віддавала вказівки:
Добре, забереш їх о пятій. Я їм їжу підготовила, а ти подивишся, чи Оленка блинчики спечеться. І не давай їм багато цукерок, у Пашка діатез. Все, я йду, цілую!
Двері вхідні захлопнули. Світлана зникла, залишивши проблеми за порогом.
Олена вийшла з ванни уже одягнена. Джинси, светр, легкий макіяж, сумка через плече. У прихожій панував хаос. Двійнята, пятирічні Пашко і Сашко, вже встигли витягнути вміст взуттєвої полиці і тепер намагалися надягати Оленки черевики на свої ноги. Сергій бігав навколо них, виглядаючи збитим.
Оля, куди ти? запитав він, побачивши дружину.
Я ж казала, спокійно відповіла вона, переступаючи розкидані черевики. У мене плани. Лікар, потім прогулянка, потім, можливо, кіно.
Що це? очі Сергія розширились. А я? А вони? Мені ж до сервісу треба, запис о одинадцять! Не можу перенести, черга два тижні вперед!
Це твої проблеми, дорогий, сказала Олена, беручи пальто з вішалки. І проблеми твоєї сестри. Ви домовились, розбирайтесь самі. Я ж вчора сказала «ні».
Оля, ти не можеш так! у голосі чоловіка прозвучала паніка. Я сам не впораюсь з ними, а ще машину ремонтувати треба! Сідати хоча б до обіду!
Дядо Сергію, я хочу пити! вигукнув один з двійнят, тягнучи його за штани.
А Сашко мене ущипнув! завив другий.
Олена поглянула на цей безлад, на чоловіка, який виглядав так, ніби зараз його збє удар, і відчула дивовижну легкість. Жаль, яка раніше змушувала її залишатися і розбирати чужі завали, зникла.
Ключі від гаража на тумбочці, якщо вирішиш їхати, крикнула вона. У холодильнику їжі немає, я не готувала. Замовляй піцу. Буду пізно.
Вона вийшла з квартири і захлопнула двері, відсікаючи крики і плач.
На вулиці дощ вже припинявся, проблискувало бліде осіннє сонце. Олена глибоко вдихнула вологе повітря. Вона відчувала себе злодійкою, що втекла з каторги. Телефон у сумці вібрував. Дзвонила свекруха, Ніна Іванівна.
Олена на мить зупинилася, потім вимкнула звук. Сьогодні ні розмов, ні вибачень.
День пройшов надзвичайно. Вона справді зайшла до мануального терапевта, який виправив їй ноючу спину. Потім довго сиділа в затишній кавярні, пила капучино з великою пінкою і читала книгу, не відволікаючись на крики «де мої шкарпетки» чи «що на вечерю». Завітала в кіно на легку комедію, сміялася щиро.
Домой вона поверталася вже темно, близько девяти вечора. Серце трохи стискалося від тривоги як там вони? Чи розрушили квартиру остаточно?
У квартирі було підозріло тихо. У прихожій все ще валялася взуття, на столі стояла відкрита коробка з піцою і порожні пляшки з газованим. У вітальні, на дивані, серед розкиданих подушок і іграшок, спав Сергій. Телевізор працював без звуку.
Олена зайшла до спальні. Двійнят не було. Схоже, Світлана все ж їх забрала.
Вона переодяглася в домашнє, заварила собі чай і сіла на кухню. Увімкнула телефон. Двадцять пропущених від свекрухи. Пять від Світлани. Десять від чоловіка. І купа гнітних повідомлень у мессенджері.
«Ти безсовісна!» писала Ніна Іванівна. «Залишила чоловіка в такій ситуації! У Сергія піднялось тиск! Як ти могла так вчинити з рідними?»
«Дякую за допомогу, сестричко», колюча писала Світлана. «Завдяки тобі я повернулася на годину раніше, все планується коту під хвіст. Не чекала такої підливи».
Олена видалила повідомлення, не відповідаючи.
На кухню, труснячи обличчя, підcкочив Сергій. Виглядав, ніби розвантажував вагони вугілля. Волосся розпатлане, під очима кола.
Яка, буркнув він без злоби, але з образою. Ти уявляєш, що тут було?
Уявляю, кивнула Олена, відпиваючи чай. Тому й пішла. Ти в сервіс їхав?
Який там сервіс! махнув він рукою, наливаючи воду. Пришлось скасувати. Вони меніВрешті-решт я зрозуміла, що захистити себе і свою свободу це найкращий подарунок, який я можу дати собі і всім, хто наважиться шукати мир у нашій заплутаній родинній грі.
