**Помста**
Ростислав завжди був тихим і розумним хлопчиком. Батьки нічого не шкодували для своєї єдиної дитини – оплачували гуртки та секції, щоб виховати всебічно розвинену людину. Він займався дзюдо, грав у шахи, добре малював. А згодом захопився грою на бандурі.
Його однолітки запрошували дівчат у кіно, балувались дешевим вином і сигаретами, а Ростислав сидів, перебираючи струни, і підспівуючи хрипким голосом.
Батьки мріяли про успішне майбутнє сина. У маленькому містечку з чотирнадцятьма тисячами мешканців йому було не місце. Після школи, з його балами, він без проблем вступив у престижний університет у обласному центрі на IT-факультет.
За день до початку навчання батько відвіз його тітці. Чоловік тітки помер рік тому, діти вже мали свої родини та роз’їхались. У гуртожитку занадто шумно, багато спокус, які заважають навчанню. Мати не взяли, щоб уникнути слізного прощання. Батько залишив грошей на перший час і поїхав.
Ростислав уперше залишився сам. Тітка мало цікавилась ним – лише слідкувала, щоб вовсім не заморювався голодом і не затримувався надто пізно.
Звільнившись від батьківської опіки, однокурсники пустилися в усі тяжкі: прогулювали пари, гуляли. Але Ростислав тримався осторонь – він не мав друзів і не звик до вечірок. З першого дня його увагу прикувала Софійка, гарна білявка.
Хлопці шепотілись, що вона вступила на «чоловічий» факультет лише для того, щоб вийти заміж. Вчилась вона посередньо, але викладачі рідко ставили їй незадовільно. На таку дівчину просто приємно дивитись, пояснювати їй матеріал, стояти поруч, ледве торкаючись плеча.
Але в Софійки не було нестачі в залицяльниках. Вона вважала Ростислава заучкою і ігнорувала. Про що з ним говорити? Про бандуру, шахи чи нудні коди? Він їй не підходив.
А він страждав від безвідповідної любові. Мріяв бути поруч із нею на парах, у гуртожитку. Під час чергового візиту додому він оголосив батькам, що хоче переїхати у гуртожиток. Тітка живе далеко, дорога забирає забагато часу. Розгорівся скандал – крики батька, сльози матері.
Але Ростислав запевнив, що це не вплине на навчання, що йому можна довіряти. На нього й так дивляться косо – ледь не єдиний у групі живе окремо. Батькам нічого не залишалось, як змиритись.
Ростислав був на сьомому небі. Тепер він бачитиме Софійку не лише на парах (на лекції вона ходила рідко), але й по вечорах у гуртожитку. Шукав будь-якого приводу зайти до неї. Але Софійка, як і раніше, була байдужою.
Навіть у компанії вона відмовлялась танцювати з ним, тікала на балкон палити. Ростислав теж почав курити, але це не наблизило його до білявої красуні.
Справжнім випробуванням стали літні канікули – два місяці без неї. Він мучився і відлікував дні до початку навчання. Так минув ще один рік.
Ростислав добре вчився, викладачі обіцяли йому блискуче майбутнє. Повернувшись до гуртожитку 31 серпня (раніше вирватись від матері не вийшло), він дізнався, що Софійка вийшла заміж. Ця новина позбавила його сну. Її обранець – старшокурсник-спортсмен, гордість університету.
Софійка зникла з гуртожитку. Вони з чоловіком жили в його квартирі. Тепер він міг бачити її лише на парах, спостерігаючи збоку. Одного разу перед сесією він попросив у неї конспекти. Сказав, що пропустив лекцію.
«Попроси в когось іншого. Мені теж треба готуватись», – відмовила вона.
«Залік післязавтра, я поверну тобі зошит завтра. Обіцяю», – благав він, дивлячись закоханим поглядом.
Софійка подумала і віддала зошит.
Наступного дня Ростислав не прийшов на пари – вперше без причини прогуляв. Він хотів особисто віднести зошит додому до Софійки. В їдальні підслухав, як вона скаржилась подрузі, що чоловік знову поїхав на змагання. Йому ставлять заліки автоматично.
Адрес він дізнався у дівчат. Вирахувавши час, коли Софійка має бути вдома, пішов до неї. Хотів лише поговорити, зізнатись у коханні. З сильно б’ючимся серцем натиснув дзвінок, сподіваючись побачити її. Але двері відчинив її чоловік – плечистий качок.
«Тобі що?» – грубо запитав він.
«Конспекти… для Софійки», – пробурмотів Ростислав.
«Давай», – чоловік простягнув руку.
Ростислав намагався зазирнути у кімнату, але широка постать закрила весь дверний отвір.
«Я хотів особисто віддати», – притиснув зошит до грудей.
Чоловік знизливо оцінив його, вирвав зошит і захлопнув двері перед носом.
Ростислав перевівся в іншу групу, знову переїхав до тітки.
***
Минуло п’ятнадцять років
В офісі всі вітали Ростислава Юрійовича Коваля з призначенням на посаду директора. Його попередника підвищили, він переїхав до Києва. Серед співЙого серце застигло, коли в дверях кабінету з’явилася Софійка — змарніла, але все така ж прекрасна, і він зрозумів, що минулі роки, болі та помста ніколи не зможуть знищити ту любов, що колись спалахнула так яскраво.
