Той вечір розділив життя Оксани на «до» та «після».
— Розумієш, Оксанко, я зустрів іншу. Ми з нею ідеально підходимо одне до одного. Романтика! Не те, що в нас з тобою: раз на місяць, та й то коли нап’єшся, — заявив Віталій, знімаючи з пальця обручку.
Він говорив із якоюсь зневагою, ніби проблема була лише в ній. Оксана слухала мовчки. Не благала, не плакала, не тримала. Відпустила.
— Ділити нам нічого не будемо. Квартира моя, добрачна, машина теж. Собаку тим паче не віддам. Хоч і заведений у шлюбі, це моя віддушина, — сказала вона трохи пізніше.
— Та мені байдуже на нього. Забирай. А ось машину з квартирою я б поділив.
— Якби ти давав гроші на це, — перебила Оксана. — А так — не ображайся.
Віталій щось намагався доводити, але так і пішов. А вона залишилася — з псом, Баріком, і з бажанням помститися. За все.
Оксана тяжко переживала зраду.
— Навряд чи я тепер комусь довірятиму, — ділилася вона з подругою.
— Я взагалі не уявляю, як ти могла його так легко відпустити. Треба було його проучити.
— Як?
— Тримати всіма правдами й неправдами, а потім кинути.
Оксана лише знизала плечима.
— Помста — страва, яку подають холодною. Почекай, скоро він об’явиться.
— Чому ти так думаєш?
— Тому що ви разом сім років, а ця Христина — просто захоплення з фітнес-клубу. Та ще й на 15 років молодша. Незабаром Віталій зрозуміє, яку помилку зробив.
Так і сталося.
Не минуло й трьох місяців, як Віталій з’явився на горизонті.
— Ти вдома? Я повз їхав, треба заїхати.
— Навіщо?
— Я залишив у тебе улюблений парасоль. Осінь на дворі, він мені потрібен. Хочу забрати.
— Ну, бери… — Оксана не сперечалася, дозволяла колишньому приїжджати й оглядати шафи в пошуках речей, які він міг забути при переїзді. Дозволяла й бачила, як колишній страждає. Оксані здалося, що він буквально шукає привід для візиту.
Коли речі були вивезені до останнього цвяха, у Віталія знайшлася нова причина:
— Оксано, я зараз приїду. Чекай.
— Ще щось забув? — здивувалася Оксана, потираючи руки від радості, що колишній чоловік поводиться так, як і казала подруга.
— Баріка давно не бачив. Я щось засумував за ним. Впевнений, що й він скучив.
— Барік? За тобою? Звісно, ні! Ти думаєш, собаки й жінки чекають на тих, хто їх зрадив?
— Я все одно заїду. Христина замкнула двері на ключ, якого в мене немає, і поїхала на фітнес-турнір. Мені до завтра треба десь перекантуватися.
— Ось, їдь до готелю.
— Але… можна, я хоча б пообідати заїду?
— Гаразд, — зжалилася Оксана.
Віталій приїхав.
— У тебе така картопля з грибами… Я б за неї душу продав! — говорив він, хвалячи страву колишньої дружини. У Христини все якесь… пресне. Вона ж постійно на дієті. Я тут попросив картоплі підсмажити, вона так орала! Казала, що я жирний…
У відповідь Оксана розсміялася. Колишній чоловік виглядав жалюгідно. За три місяці цих «яскравих» стосунків Віталій не просто схуд. Він наче зсох. І це «усушІ коли Віталій зрозумів, що втратив її назавжди, Оксана вже стояла на порозі нового життя, де більше не було місця для минулого.
