Відпочинок у родичів.
Олена сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона разом із Сашком поступово й ретельно відкладала кожну копійку, кожну гривню, аби дозволити собі щось здавалося б фантастичним — відпустку біля моря.
Невеликий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шум хвиль, шепіт вітру й свобода від побутових клопотів — усе це здавалося їм винагородою за роки праці, відмов і невеликих радощів, які вони собі інколи дозволяли.
«Ми заслужили цей відпочинок», — думала Олена, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати довгоочікуваним глотком свободи, перепочинком від нескінченної метушні.
У кімнату увійшов Сашко. Йому було десять років. Він із цікавістю й легким хвилюванням крутив у руках навушники — подарунок на день народження, який Олена вирішила купити, незважаючи на економію, аби хоча трохи порадувати сина.
— Мам, ти точно вибрала? — запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на матір.
— Так, сину, — відповіла Олена м’яко. — Там тихо, пляж майже безлюдний, і поруч є ринок із фруктами. Уяви, як чудово буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, ніякої метушні…
Сашко посміхнувся й кивнув, але в його очах промайнула тінь розуміння — він знав, як важко мамі самостійно тягнути побут, як часто вона економить на собі, як кожна гривня, відкладена в цей конверт, далася їй нелегко. Ця поїздка була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я «Андрій».
— Привіт, сестро! — жваво промовив голос брата. — Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Олена зітхнула. З Андрієм у них завжди були складні стосунки: він любив командувати, вважав себе старшим і розумнішим за всіх і навіть не приховував цього.
— Біля моря з Сашком, — обережно відповіла вона. — Хочемо зняти кімнатку на узбережжі, просто відпочити.
— Навіщо витрачати гроші? — усміхнувся Андрій. — У нас же дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Олена задумалася. Андрій завжди поводився так, ніби знає, як жити краще. Але Сашко оживився, побачивши можливість побувати у родичів.
— Мам, це ж ціла дача біля моря! — із надією сказав він. — Поїдемо до дядька Андрія! А гроші збережемо на потім.
Олена зітхнула, трохи вагаючись, але згодом кивнула.
— Гаразд, — відповіла вона. — Ми приїдемо.
Андрій зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.
— Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! — скрикнув він, міцно обіймаючи Олену. — Поїхали, у нас вже стіл накритий.
Ірина, дружина Андрія, стояла поруч із молодшою донькою — трирічною Софійкою, яка радісно махала їм рученятами.
— Оце зустріч! — голосно й щиро закричала Ірина, кидаючись до Олени в обійми.
Дача виявилася затишною: дерев’яний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлогим яблунею, гамак, що колихався на вітрі. До пляжу можна було дійти пішки за п’ятнадцять хвилин стежкою, вкритою польовими квітами. Перші два дні Олена й Сашко відпочивали, ніби у казці — засмагали, купалися в прохолодній морській воді, їли свіжі пиріжки й полуницю з грядки, слухали спів пташок і шум прибою.
Олена дивилася на Сашка, як він бігав із Софійкою, зривав яблука й годував качок у ставку неподалік, і вперше за довгий час її серце наповнилося легкою радістю.
Однак на третій день ранок почався не так спокійно. Під час сніданку Андрій звернувся до Олени:
— Лено, ти ж вмієш готувати? Звариш обід? Бо Ірина вже зовсім втомилася з Софійкою.
Олена трохи здивувалася, але кивнула:
— Звичайно, без проблем.
Вечором, коли всі зібралися після вечері, брат попросив допомогти помити посуд.
— Лено, ми так втомилися за день. Ти ж не проти?
— Гаразд… — стримано відповіла вона, намагаючись не показувати здивування.
На четвертий день Сашкові дали кошик із вказівкою:
— Бери кошик, Сашку, збирай малину. Усі люблять пиріжки.
— Але я хотів на пляж… — пробурмотів він неохоче.
— Спочатку справа, потім відпочинок, — сухо відрізав Андрій.
З кожним днем доручень ставало все більше. Олена мила підлогу, сиділа з Софійкою, поки Ірина їздила в місто за продуктами. Сашко полов грядки, носив відра з водою із колодязя. Спочатку вони сприймали це як допомогу, але незабаром стало зрозуміло: відпочинок перетворювався на роботу. Це був зовсім не той безтурботний відпочинок, про який вони мріяли.
Вечором, коли Сашко повернувся з городу з подряпаними руками, він с
