Колишній відпочинок у родичів.
Олеся сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два довгих роки вона з Сашком старанно відкладали кожну копійку, кожну гривню, аби дозволити собі те, що здавалося чимось із казки — відпочинок біля моря.
Невеличкий будиночок на березі, свіжа риба на вечерю, шепіт хвиль, вітер у волоссі та свобода від буденних клопотів — усе це мало стати нагородою за роки праці, відмов і маленьких радощів, які вони рідко собі дозволяли.
«Ми заслужили цей відпочинок», — думала Олеся, дивлячись на гроші. Хотілося вірити, що тепер їм обом нарешті посміхнеться щастя. Це літо мало стати тим самим глибоким подихом, довгоочікуваною перервою від вічної метушні.
У кімнату увійшов Сашко. Йому було десять. Він із цікавістю й хвилюванням крутив у руках навушники — подарунок на день народження, який Олеся вирішила купити, незважаючи на економію, щоб хоча трохи порадувати сина.
— Мам, ти впевнена, що там буде добре? — запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на матір.
— Так, сину, — відповіла Олеся м’яко. — Там тихо, пляж майже безлюдний, а поруч — ринок із фруктами. Уяви, як чудово буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, жодної метушні…
Сашко посміхнувся й кивнув, але в його очах мигнула тінь розуміння — він знав, як важко мамі самостійно тягнути побут, як часто вона економить на собі, як кожна гривня в цьому конверті далася їй важко. Ця подорож була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані засвітилося ім’я: «Богдан».
— Привіт, сестро! — жваво промовив голос брата. — Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Олеся зітхнула. З Богданом у них завжди були непрості стосунки: він любив командувати, вважати себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від рідних.
— На море з Сашком, — обережно відповіла вона. — Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.
— Навіщо витрачати гроші? — усміхнувся Богдан. — У нас же дача саме біля моря! Приїжджайте. Свіже повітря, ягоди, спокій. І економія.
Олеся задумалась. Богдан завжди поводився так, наче знав, як жити краще. Але Сашко оживився, побачивши можливість побувати в родичів.
— Мам, це ж ціла дача біля моря! — із надією сказав він. — Поїдемо до дядька Богдана! А гроші залишимо на потім.
Олеся зітхнула, вагаючись, але згодом кивнула.
— Гаразд, — відповіла вона. — Ми приїдемо.
Богдан зустрів їх на вокзалі з широкою усмішкою й обіймами.
— Ну нарешті! Скільки ж літ! — скрикнув він, міцно стискаючи сестру. — Поїхали, у нас вже стіл накритий.
Марія, дружина Богдана, стояла поруч із трирічною дочкою Соломією, яка радісно махала їм рученятами.
— Ось це зустріч! — голосно й радісно скрикнула Марія, кидаючись до Олесі в обійми.
Дача виявилася затишною: дерев’яний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлогим яблунею, гамак, що хитався на вітрі. До пляжу можна було дітися пішки за
