— Оце так їжа, а не твої дієтичні паростки! — буркнув чоловік біля шведського столу. Але моя відповідь у його тарілці змусила його побіліти, як стіна.
Ті, хто довго в шлюбі, знають: чоловіки бувають двох типів. Одні їдять усе, що поставиш, і ще й похвалять. А інші — як мій Василь. Для нього кожен мій обід — це нагода зітхнути й згадати, як «у мами було смачніше».
Тридцять років разом — і що я чула? «Знову пересолила борщ», «Гречка суха», «А от у моєї тітки пампушки були м’які, як хмара, а не такі, як твої цеглини». Ну не чоловік, а справжнє золото!
Чесно? Я вже думала, що в мене руки — з гуся. Я ж старалася, дівчата! Вивчала рецепти, дивилася «Смаколики» по телевізору. Готувала йому і деруни зі сметаною, і каченя по-київськи, і вареники ліпила до півночі. А у відповідь — гримаса та порівняння з його покійною бабусею.
А потім стало ще веселіше. Через зайву вагу у Василя почалися проблеми: серце шалить, тиск скаче. Лікар, дідусь суворий, так йому й сказав: «Василю Івановичу, ще один напад — і можете не встати. Ні жареного, ні солодкого, ні копченого. Тільки дієта». А хто, думаєте, це все контролював? Ну звісно ж — я.
Готувала на пару, солила з мерою, на олію навіть не дивилася. А він? Бурчав, ніби я його морю голодом і году «травою з города». Ну просто ангел терпіння!
Коли ми поїхали у відпустку в Карпати, у готель «все включено», я з полегшенням зітхнула. Думала, ну нарешті відпочину від плити й його нарікань. Нехай їсть у ресторані — побачить, що не все там золото. Та як же я помилилася…
Від першого дня відпочинок став випробуванням. Побачивши шведський стіл, Василь збожеволів. Ходив між стравами, як вовк, а його тарілка нагадувала Величне село: знищу горище, зверху шашлик, по бокам сало з часником, а зверху ще й пампушка з часником.
Я обережно нагадувала:
— Вась, лікар же казав… серце… пам’ятаєш, як минулого тижня лежав із таблетками?
А він мене відганяв:
— Не нуди, жінко! Я ж на відпочинку! Заплатив гривні — буду їсти, що хочу! Хоча б тут нормально поїм, а не твої парові котлети!
І от сидить він, чавкає так, що аж луна йде, а я сиджу з листком салату й почуваюся, ніби вартаю біля хворого. І смішно, і сумно.
Так минали дні. Він їв, я мовчала. Він хвалив кухарів, я стискала зуби. Синові по телефону розповідав, як «навертає за всі роки», а я лише кусала губи. Але одного вечора терпець урвався.
Ми вечеряли. Я взяла овочі та курячу грудку. А Василь, як завжди, навантажив тарілку так, що аж стіл затріщав. Відкусив шматок сала, закрив очі від задоволення й промовив:
— Оце їжа! Справжня, соковита, як у дитинстві! Хоча б тут поїм нормально, а не твою безсмачну дієту!
Дівчата, у мене в руках виделка задрижала. Тридцять років біля плити, а він — «безсмачна дієта»! Вся моя образа вилилася, як вода з греблі. «Ах так? — подумала я. — Хочеш «нормальної» їжі? Отримаєш! Так, що не забудеш ніколи!»
Наступного вечора я йшла до ресторану з посмішкою кішки, що стежить за мишею. Василь, нічого не підозрюючи, вже накладав собі страви. Я підійшла й ласкаво сказала:
— Васечку, сядь, відпочинь. Сьогодні я сама про тебе подбаю. Ти ж мій коханий, треба тебе побалувати.
Він здивовано подивився, але послухався. А я взяла найбільшу тарілку й почала «дбати».
Три найтовстіші шматки сала, картопля фрі аж тріщить, салат «Олів’є» з двома пачками майонезу, ковбаски в тісті, шашлик і ще зверху — все це я полила гірчицею, кетчупом і сирним соусом.
Кухар дивився на мене, немов я збиралася годувати цілу роту. А я, як найкраща дружина, піднесла цей «шедевр» до столу й поставила перед Василем.
— Їж, любий, не соромся! Усе найкраще — для тебе. Хотів «нормальної» їжі? Ось вона! Смачного, серденько!
Я спеціально говорила голосно. Люди озиралися. Хтось сміявся, хтось кивав. Василь зблід, потім почервонів. У моїх очах він побачив не любов, а кригу. І зрозумів — це не обід, а вирок.
— Ти… це що? — прошепотів він.
— Що таке, коханий? Не подобається? — відповіла я солодко. — Це ж «нормальна їжа», як ти просив. Їж, я ж старалася.
Він завмер. Скандалу не влаштує — я ж «турбуюся» про нього на виду у всіх. А з’їсти це — самогубство.
П’ять хвилин він мовчав. Потім тихо відсунув тарілку. Решту відпустки він їв лише овочі та відварну курку. І дивився на мене з острахом.
Ось так, подружки. А у вас було таке? Пишіть у коментах!
