Відправили до пансіонату
Ти мені це кидай, Лесю, навіть не заїкайся! Клавдія Степанівна з силою відсунула від себе тарілку з вівсянкою. До державного дому мене хочеш здати?
Щоб там кололи чим попало і подушкою душили, аби замовкла?
Не діждетеся!
Леся глибоко вдихнула, стараючись не дивитись на тремтячі руки бабусі.
Бабусю, який державний дім? Це ж приватний пансіонат. Там поруч ліс, медсестри цілодобово.
Там у тебе буде спілкування, великий телевізор.
А тут ти цілі дні сама, поки тато на роботі.
Знаємо ми це «спілкування», пробуркотіла старенька, мостячись на подушках. Обберуть до нитки, квартиру відберуть, а мене в ровик.
Павликові так і скажи: мати живою з цієї хати не вийде. Нехай сам доглядає. Він же син чи хто?
Я його виростила, ночей не спала, як він кір перехворів. Тепер його черга.
Тато на двох роботах пахає, щоб купити тобі ліки! Йому пятдесят три, тиск скаче, за три роки навіть у кіно не ходив, не те що у відпустку!
Он ще молодий, відрізала Клавдія Степанівна й міцно зціпила губи. Впорається.
А ти помовч. Сама ще молода, не вчи мене життя. Іди, витри кашу. Розелі тут бруд!
Леся вийшла у коридор і голосно видихнула. Як з такою говорити?!
Батько повернувся додому сьомій вечора. Він навіть не роззувся, просто сів на пуф у передпокої та пару хвилин дивився в одну точку.
Тату, ти як? Леся підійшла до нього, забираючи важкий пакет із продуктами.
Добре, Лесю. На складі завал, річний звіт скоро. Як бабуся?
Як завжди. Знову скандал через пансіонат. Каже, що ми її зжити хочемо.
Тату, так не може бути. Я подивилася рахунки цього місяця на продукти лишається три тисячі гривень.
А мені ще за гуртожиток платити, і підручники потрібні.
Розберемося, Павло важко підвівся, стягнув черевики. Я ще одну підробітку взяв. Нічні зміни в охороні через день.
Ти що, з глузду зїхав? Коли ти спатимеш? Ти ж так десь завалишся!
Павло нічого не відповів. Пройшов на кухню, налив води у каструльку й поставив на плиту.
Вона їла?
Половину на ліжко вилила. Я перестелила.
Добре. Іди займайся, сесія ж скоро. Я сам її зараз нагодую та помию.
Леся подивилась, як батько, кульгаючи, йде в кімнату до матері.
Їй було боляче дивитись, як із міцного, жартівливого чоловіка тато перетворюється на тінь.
Зникли жарти, зник інтерес до життя.
***
За тиждень усе стало ще гірше він прийшов ще пізніше. Ледь тримався на ногах. Леся одразу занепокоїлась.
Тату? Тобі зле?
Та все нормально, Лесю. Просто голова закрутилася в метро. Душно там.
Сідай. Зараз тиск поміряємо.
На тонометрі висвітлилося 180 на 110. Леся мовчки дістала таблетки.
Завтра ти нікуди не йдеш. Викликай лікаря.
Не можна, батько скривився. Завтра перевірка. Не буде мене премії не дадуть. А нам прийшов підвищений податок на мамину квартиру.
Продай її, тату! Леся прошепотіла, щоб бабуся не чула. Продай її однокімнатну в області.
Шістсот тисяч гривень це ж для нас зараз сила-силенна грошей. Позакриваємо борги, наймемо доглядальницю.
Батько зітхнув:
Мати згоду не дає
Тату, вона там пять років не була! Навіщо їй квартира, якщо вона лежача?
Не встиг батько відповісти, як у кімнаті за стіною гуркнуло.
Клавдія Степанівна била кружкою по тумбочці, вимагаючи уваги.
Павле! Павле, йди сюди! З ким там шепочешся? Знову мої кістки перемиваєте? прокричав її тремтливий голос.
Павло зітхнув, випив таблетку, що дала Леся, і пішов.
***
Ще шість років тому у батька була жінка. Олена, добра і спокійна, заходила до них, носила пиріжки, разом з батьком планували зїздити до оздоровчого комплексу на вихідні.
Все закінчилося, коли бабуся злягла. Олена хотіла допомогти, але стара таке учинила, що Олена не витримала.
О, прийшла до всього готового! Мого сина оббирати надумала! кричала бабуся на весь будинок, імітуючи серцеві напади щоразу, як Павло збирався на побачення. Ганяйте її звідси! Геть!
Олена пішла, а батько навіть не намагався її повернути.
Домашній телефон задзвонив увечері, коли Леся готувалася до іспиту. Батько ще не повернувся.
Алло?
Це Павло Олексійович? спитав чоловічий голос.
Ні, це його донька. Що сталося?
Дівчина, це з відділу кадрів. Ваш батько сьогодні на нараді втратив свідомість. Ми викликали швидку, його відвезли у міську лікарню. Запишіть адресу.
Леся лихоманливо записала адресу на полях конспекту. Щойно поклала слухавку, як бабуся знову покликала.
Лесю! долинуло з кімнати. Що там дзвонять? Де Павло? Нехай чай принесе, мені пити хочеться!
Леся зайшла у кімнату. Бабуся напівлежала, обкладена подушками, невдоволено хмурилася.
Тато в лікарні, коротко сказала Леся.
Як це в лікарні? Клавдія Степанівна на мить завмерла, але тоді додала: Ну от, довели мене! Кричав на мене вчора Бог його покарав.
Совсім мене не бережете! Хто мене тепер годуватиме? Давай, вмикай чайник.
Леся мовчки вийшла.
***
Три дні Леся розривалася між лікарнею і домом.
В батька діагностували гіпертонічний криз на тлі сильного нервового виснаження.
Лікарі заборонили йому навіть вставати.
Лесю, як мама? перше, що запитав він, коли вона прийшла до палати.
Все нормально, тату. Сусідка заходить, допомагає. Ти краще про себе думай. Тобі лежати треба щонайменше два тижні.
Які два тижні… З роботи виженуть… Гроші…
Спи, Леся поправила йому ковдру. Я все вирішу. Обіцяю.
На четвертий день, коли повернулась додому, бабуся зустріла її градом докорів.
Де ти шляєшся? Я брудна лежу, Павло там прохолоджується, а я тут гнию!
Леся стиснула кулаки і спокійно сказала:
Слухай, бабусю. І слухай уважно. Тато в тяжкому стані, якщо ще раз так перенервує може бути інсульт.
Дурниці не говори! пирхнула стара. Витримає. В батька мого удався. Давай, поверни мене, бік затерп.
Ні, Леся сіла на край стільця. Я тебе повертати не буду. І годувати теж.
Клавдія Степанівна витріщилась:
Це ще що таке? Що ти, дівко, з глузду зїхала?
Ні. Нема грошей. Взагалі. Тато не працює, премії не буде. Твоєї пенсії не вистачає навіть на підгузки і ліки.
Брешеш! У Павла має бути заначка!
Немає ніякої заначки. Все пішло на твої обстеження минулого місяця. Зараз вибір такий: або зараз підписуємо документи на продаж твоєї квартири в області, або завтра я викликаю соціальну службу, і вони забирають тебе в державний інтернат. Безкоштовно.
Не посмієш! заволала Клавдія Степанівна. Я мати його! Я тут господиня!
Господиня чого? Ти губиш власного сина. Тобі байдуже, що він може не вийти з лікарні. Тобі аби хліба мякшого та ковдри теплішої.
Я сьогодні дзвонила в той пансіонат, що ми обговорювали. Там є місце, гроші від продажу квартири підуть на твоє утримання. Там догляд чудовий.
Не поїду! задихаючись, відповіла стара.
Тоді голодуй. В мене немає грошей на їжу для тебе. Я завтра йду на підробіток, прийду пізно. На тумбочці пляшка води. Думай.
Леся вийшла і зачинила двері. Її трусило. Вона ніколи не була жорстокою, але тепер розуміла: якщо вона не змінить цю ситуацію, втратить батька.
А бабуся… бабуся їх усіх переживе, якщо їй дозволити й далі висмоктувати з них життя.
Ніч пройшла тихо. Леся не заходила до кімнати, хоча чула, як бабуся кликала її, то плакала, то проклинала. Зайшла тільки зранку.
Дай попити… хрипко пробурмотіла стара.
Леся піднесла чашку до її губ.
Ну що? Підписуємо? Нотаріус приїде о дванадцятій.
Язики у вас довгі… прошепотіла стара, вже без люті. Все забрати хочете… Гаразд. Пиши свої папери.
Тільки скажи Павлові… хай навідується.
Буде навідуватися. Як стане на ноги. І я приїжджатиму. Обіцяю.
***
Павло сидів на лавці у парку пансіонату. Виглядав добре навіть трохи погладшав, на щоках рум’янець.
Поряд у візку сиділа його мати чистенька, в новій вовняній хустці, уважно жувала яблуко.
Павле? Так, Павле, покликала вона.
Що, мамо?
То ти З Оленою поговорив? Помирилися?
Павло здивовано поглянув на неї.
Поговорив. Обіцяла навідатися в суботу.
Ну й добре, бабуся відвернулась до клумби. Тут у нас медсестра є, Ліля, така сувора, все мене повчає.
Нехай твоя Олена подивиться, як тут зі мною поводяться. Ти, Павле, її не кривди! Недобре це, коли чоловік жінку доводить до сліз.
От твій батько
Павло усміхнувся й стиснув руку матері. А по алеї вже бігла Леся. Вона махала рукою і від радості світилась.
Тату! Ба! ще здалеку прокричала. Я стипендію виграла! І на роботі мені підвищили ставку!
Павло підвівся та розкрив обійми. Клавдія Степанівна спостерігала, примружившись.
Вона все ще вважала, що її несправедливо вигнали з рідної оселі, але вголос уже не казала.
Коли до неї підійшла доглядальниця і лагідно запросила на масаж, стара лише важливо кивнула.
Пішли, доню. Тільки акуратніше, я крихка жінка. Минулого разу твій масажист так мені ногу стиснув
Передай йому, щоб був обережніший. А то як ведмідь, їй Богу
Медсестра відкотила візок, Леся обняла батька, і вони довго стояли, дивлячись на високі сосни.
Вперше за довгий час усі троє були справді щасливі.
***
Клавдія Степанівна встигла побачити правнука Леся вивчилася, вийшла заміж за гарного чоловіка, народила сина.
Павло одружився з Оленою, й другу невістку Клавдія Степанівна прийняла, стосунки між ними стали щирими і, навіть, теплими Лена забула всі старі образи, що їх свекруха наробила при знайомстві.
Стара пішла спокійно, уві сні, не тримаючи зла ні на внучку, ні на сина.
