Відправили в пансіонат
Та залиш це, Лесюню, навіть не думай! Клавдія Степанівна рішуче відсунула від себе тарілку з вівсянкою. У дім пристарілих хочеш мене здати?
Щоб там невідомо чим кололи і подушкою накривали, як я закричу?
Не дочекаєшся!
Леся глибоко вдихнула, намагаючись не дивитися на тремтячі руки бабусі.
Бабусю, який ще дім? Це приватний пансіонат. Поруч ліс, там медсестри цілодобово. Поряд буде спілкування, телевізор більший за наш.
А тут ти цілими днями сама, доки тато на роботі.
Знаємо ми це спілкування, хрипко сказала стара, вмощуючись на подушки. Обдеруть до нитки, квартиру відберуть, а мене у яр!
Петруньку передай: мати з цієї хати живою не вийде. Сам нехай доглядає син чи хто?
Він у мене кашлем ночами кашляв я ночей не спала! Тепер його година.
Тато на двох роботах гарує, щоб купити тобі ліки! Йому вже пятдесят три, тиск скажений, він за три роки навіть у театрі не був, не те що у відпустці!
Нічого з ним не буде, відрізала Клавдія Степанівна, стискаючи губи. Молодий ще, витримає.
А ти мовчи, яйце курку не вчить. Йди витри кашу. Навели тут безладу!
Леся вийшла у коридор і гучно видихнула. Як із нею розмовляти?!
Батько повернувся додому о сьомій вечора. Не роззувався, присів на пуф у коридорі і декілька хвилин просто дивився в одну точку.
Тату, як ти? Леся підійшла і забрала важкий пакет із покупками.
Нічого, Лесю. На складі завал, скоро звіт. А бабуся?
Як завжди. Скандал через пансіонат. Каже, ми її згубити хочемо.
Тату, це неможливо. Я дивилась рахунки за цей місяць на їжу у нас залишилось три тисячі гривень.
А мені ще гуртожиток сплатити і книжки купити.
Розберемось, Петро важко піднявся, стягнув черевики. Я підробіток узяв. Нічні зміни на охороні, через день.
Тату, ти що? Коли ти спати будеш? Ти ж завалишся десь!
Петро нічого не відповів. Пройшов на кухню, налив води у каструлю і поставив на плиту.
Вона їла?
Половину каші на ліжко вилила. Я перестелила.
Добре. Іди займайся, сесія на носі. Я сам зараз її нагодую, купатиму.
Леся дивилась, як він, накульгуючи, іде до кімнати матері. Його було страшенно шкода. Як з колись дужого, веселого чоловіка, її татка ніби з кожним днем стиралося життя.
Жарти зникли, очі згасли.
***
Тиждень минув і стало ще гірше він повернувся ще пізніше. Хитався.
Тату? Тобі зле?
Все добре, Лесю. В метро запаморочилось, задушно.
Сідай. Зараз тиск поміряємо.
На тонометрі 180 на 110. Леся мовчки подала пігулки.
Завтра ти нікуди не йдеш. Виклич лікаря.
Не можу, зморщився батько. Завтра перевірка. Не прийду премію знімуть. А нам прислали підвищений податок за мамину квартиру.
Продай її, тату! Леся знизила голос до шепоту, щоб бабуся не почула. Продай ту одно кімнатну під Києвом.
Шістсот тисяч гривень це ж багато для нас зараз. Покриємо борги, візьмемо нормальну доглядальницю.
Батько зітхнув:
Мати не дає згоди
Тату, вона там пять років не бувала! Навіщо їй та квартира, якщо вона лежача?
Відповісти не встиг у сусідній кімнаті пролунав різкий стукіт.
Клавдія Степанівна била чашкою по тумбі, вимагаючи уваги.
Петре! Петре, йди сюди! З ким шепочешся? Знову мої кістки перемиваєте? пролунав дрижачий голос.
Петро зітхнув, випив таблетку і пішов.
***
Шість років тому у батька була жінка. Олена, добра, спокійна, приходила до них із пирогами, планувала з Петром поїхати в Карпати на вікенд.
Все обірвалось, як бабуся лягла. Олена пробувала допомагати, та стара влаштувала таке пекло, що Олена не витримала.
Он, прийшла на все готове! Сина мого заманила! кричала вона на всю квартиру, імітувала приступи кожного разу, як Петро збирався на побачення. Ганяйте її звідси! Геть!
Олена пішла, а батько навіть не намагався повернути.
Телефон задзвонив, коли Леся готувалась до іспиту. Батька не було вдома.
Алло?
Це Петро Миколайович? чоловічий голос.
Ні, я дочка. Що сталось?
Дівчино, це з відділу кадрів. Ваш батько сьогодні на зібранні знепритомнів. Ми викликали швидку, його відвезли в міську лікарню. Запишіть адресу.
Леся гарячково нотувала адресу прямо на конспекті. Переклавши слухавку, почула голос бабусі.
Лесюню! долинуло з кімнати. Чого там дзвонять? Петро де? Чайку нехай принесе, пити хочу!
Леся зайшла в кімнату. Бабуся напівлежала, обкладена подушками, незадоволено морщилась.
Тато в лікарні, коротко сказала Леся.
Як це в лікарні? Клавдія Степанівна застигла, потім, ніби нічого не сталося, мовила: От, довели мене! Вчора кричав на мене, ось йому й кара! Совісті у вас нема! Хто мене тепер годуватиме? Давай, став чайник.
Леся мовчки вийшла.
***
Три дні Леся розривалася між лікарнею та будинком.
Батькові поставили гіпертонічний криз на тлі нервового виснаження.
Лікарі заборонили навіть вставати.
Лесю, як мама? перше, що спитав він, коли вона прийшла в палату.
Все добре, тату. Сусідка заходить, допомагає. Ти про себе подумай. Тобі лежати треба щонайменше два тижні.
Які два тижні… З роботи виженуть… Гроші…
Лягай, Леся поправила ковдру. Я все вирішу. Обіцяю.
На четвертий день, коли вона повернулась додому, бабуся зустріла її шквалом докорів.
Де ти пропадаєш? Я тут у бруді, Петро на курорті, а я гнию!
Леся стиснула кулаки й дуже спокійно мовила:
Слухай, бабусю. Тато у важкому стані, якщо ще так понервує, інсульт буде.
Не вигадуй! пирхнула стара. Міцний він, у батька удався. Ану, поверни мене бік занімів.
Ні, Леся сіла на край стільця. Я тебе не повертатиму. І годувати теж.
Клавдія Степанівна вирячила очі.
Та ти що, Лесю, з глузду зїхала?
Ні. У нас грошей нема. Зовсім. Тато не працює, премії не дадуть. Твоєї пенсії не вистачає і на памперси, і на таблетки від тиску.
Брешеш! У Петра десь гривні припрятані!
Нічого нема. Все пішло на твої обстеження минулого місяця. Вибір такий: або зараз підписуємо документи на продаж квартири під Києвом, або завтра я подзвоню в соцзахист, і тебе заберуть у державний інтернат. Безкоштовно.
Не посмієш! закричала Клавдія Степанівна. Я тут мати! Я господиня!
Господиня чого? Ти губиш власного сина. Йому байдуже, аби подушка була мякша, а ковдра тепліша.
Я сьогодні звонила в той пансіонат, про який ми говорили. Там звільнилось місце, гроші від продажу підуть на оплату. Там добрий догляд.
Не поїду! задихалася від кашлю бабуся.
Тоді голодуй. На твою їжу нема чим купити. Завтра я на зміну, прийду пізно. Води пляшка на тумбочці. Думай.
Леся вийшла і зачинила двері. Тіло її трусило.
Вона ніколи не була жорстокою. Але розуміла: якщо не поламає ситуацію, втратить батька.
А бабуся… витягне з них життя й не змигне оком.
Ніч минула в тиші. Леся не йшла до кімнати, хоча чула, як бабуся кличе її то проклинає, то плаче. Зайшла лиш вранці.
Дай напитися… прохрипіла стара.
Леся піднесла кухоль.
Ну що? Підписуємо? Нотаріус буде о дванадцятій.
Бісові прошепотіла Клавдія Степанівна, вже без минулої люті. Все забрати хочете Гаразд. Пиши свої папери.
Тільки сину скажи Нехай навідується.
Буде. Як одужає, виїде. І я навідуватимуся. Обіцяю.
***
Петро сидів на лавці в парку пансіонату. Виглядав добре трохи поправився, щоки почервоніли.
Поряд у візку сиділа Клавдія Степанівна чиста, у новій тепленькій хустці, зосереджено жувала яблуко.
Петє, еге ж, синку, покликала вона.
Що, мамо?
Ти з Оленою говорив? Помирились?
Петро здивовано глянув на неї.
Говорив. Обіцяла приїхати в суботу.
Ну от і добре, бабуся відвернулась до клумби. Тут у нас є медсестра, Ленка, така різка усе мені зауваження робить.
Хай твоя Олена подивиться, як до мене ставляться. Ти, Петре, її не кривдь негарно, коли чоловік жінку до сліз доводить.
Ось мій батько…
Петро усміхнувся і стиснув матір за руку. Алеєю до них бігла Леся, радісно махала.
Тату! Ба! гукнула ще здалеку. Я грант отримала! Мені ставку підняли!
Петро встав, розкривши обійми. Клавдія Степанівна дивилась прищурено.
Вона досі вважала, що її несправедливо вигнали з рідної квартири, але вголос не нарікала.
Коли до неї підійшла доглядальниця і лагідно запросила на масаж, бабуся лиш підняла голову:
Пішли, доню. Тільки акуратніше я тендітна. Минулого разу той масажист мені так ногу скрутив Передай, хай обережніший буде. А то як ведмідь, чесне слово
Доглядальниця відкотила візок, Леся обійняла тата, і вони довго стояли, дивлячись на високі сосни.
Вперше за довгий час втрьох вони були справді щасливі.
***
Клавдія Степанівна дочекалась правнука Леся закінчила інститут, вийшла заміж за порядного чоловіка, народився син.
Петро таки одружився з Оленою і друга невістка бабуся прийняла, стосунки встановились щирі й теплі; Олена забула всі образи, які колись отримала.
Пішла стара тихо, уві сні, не залишивши образ ні на внучку, ні на сина.
