У відпустку за щастям
Ми цілий рік мріємо про відпустку, готуємось, сподіваємось, що повернемось звідти щасливими. Але часто буває навпаки…
Ще в травні Олег з Оленкою почали планувати відпустку. Вибирали, куди поїдуть, де зупиняться. Оленка хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Івасика — саме те.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Олег.
— Ти питаєш так, ніби це тільки моя дитина. Ну так. А що? Їдуть і з немовлятами.
— Якщо нема з ким залишити. А у нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, ось побачиш, вона не відмовить. Всі безсонні ночі, підгузки й капризи візьмемо з собою. Яка ж це буде відпустка?
Оленка погодилася з чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться з сином на цілих десять днів.
Мати підтримала Олега.
— Поїдьте самі, відпочиньте. Він маленький, з ним тільки втомитеся, та й не зрозуміє він нічого.
— Дивись, який готель я вибрав. А вид з вікна? З верхніх поверхів видно море. — Олег розгорнув ноутбук екраном до Оленки.
— Яка різниця, який з вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з вікна номера, — сказала Оленка. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не будемо тягати в номер пісок із пляжу.
Олег завжди знаходив потрібні аргументи. А Оленка завжди йому поступалася, бо любила божевільно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.
— Думаю, найкраще літати літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Олег.
А Оленка думала, як розлучиться з Івасиком. Він хоч і маленький, але швидко зрозуміє, що мами нема поруч, сумуватиме, плакатиме. Впорається лі мати?
— То я замовив готель? — відволік від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, включаючи сім’ю. Олег рано залишився без батьків, його виховували дід і баба. Дід пішов, коли Олег закінчував школу. Баба пережила його на два роки.
Коли вони познайомилися, Олег уже жив один. Майже відразу Оленка переїхала до нього, вони разом робили ремонт, облаштовували на свій лад своє майбутнє гніздечко. Усі заздрили Оленці.
— Пощастило тобі, Оленко. Красенісний жених, та ще й з квартирою, без уїдливої свекрухи. Дивись, не цокай зубами, а то відіб’ють, — радила подруга.
— Хіба не ти? — сміялася Оленка.
— А що? Я теж красива.
Перше розчарування трапилося через місяць після весілля, перед Оленчиним днем народження, коли Олег прямо сказав дружині, що не треба запрошувати маму.
— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.
— Це і її свято. Вона мене народила в цей день, виростила. Як я їй скажу? — обурилася Оленка.
— Запросіть її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чай із тортом.
Оленці це не сподобалось, але вона любила Олега й не хотіла сваритися з ним. Мати, якщо й образилась, то не подала виду. Приїхала наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Олег розсипався в компліментах, поцілував її в щоку, подякував за доньку. Усе обійшлося, скандалу не сталося.
Так і повелося, що на всі свята у них вдома збиралися друзі Олега. У багатьох із них не було своєї квартири, жили на орендованих або з батьками. А маму не запрошували.
— Якщо любиш, треба приймати людину такою, яка вона є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності сім’ї, — казала мати. — Тим більше, через мене не треба сваритися. Подумаєш, день народження. Дружина має бути мудрою і терплячою. Почнете лаятися, не чекай добра. У тебе син, йому потрібен батько, та й важко виховувати дитину самостійно, повір мені.
Оленка залишала Івасика з мамою, а сама бігала по магазинах. Після пологів поправилася, сукні стали малі, та й купальник новий потрібен. Якось вона крутилася перед дзеркалом у новій світлій сукні.
— Подобається? А коли засмагну, взагалі буде бомба. — Оленка повернулася від дзеркала до Олега.
— Нічого. Ти в ній якась бліда. Вона тебе товстить, — сказав чоловік, ледь глянувши на Оленку.
Її немов крижаним душем обдало. Вона повернулася до дзеркала й прискіпливо подивилася на своє відображення. До весілля вона була тоненькою, стрункою, дзвінкою. Поки годувала грудьми, округлилася.
— Тобі раніше подобалося, що груди стали великі, — образилася Оленка.
Сукня їй уже не подобалСукня їй уже не подобался, і вона зрозуміла, що їй більше нічого в ньому не втаїти, але вперше за роки вона відчула, що варта більшого, ніж цей холод і зрада.
