**Фенікс**
Оксана увійшла до офісу, ледве помітно кивнула охоронцю й пройшла повз ліфт до сходів. На п’ятий поверх вона завжди піднімалася пішки. Тричі на тиждень ходила до спортивного залу, частіше не вистачало часу. Навіть до своєї квартири на п’ятнадцятому поверсі часто йшла сходами, коли наприкінці робочого дня лишалися сили.
Її підботи, що чітко відбивали ритм по плитці холу, незабаром затихли в глибині сходового прольоту, ніби вона злетіла угору. За її спиною шепотіли: «відьма», «стерва», «королева». У свої тридцять шість вона виглядала на десять років молодшою. Справжній вік видавали очі — розумні, оцінюючі, очі жінки, що багато пережила. Одягалася ділово й строго, вмілий макіяж підкреслював природну красу.
— Хто це? — запитав молоденький хлопець, що підійшов до охоронця. Ттой окинув його пильним поглядом.
— Директор аудиторської компанії «Фенікс», — з повагою сказав огрядний чоловік середніх років.
Жінка вже давно пішла, а в холлі ще тримався запах її парфумів.
— Не заміжня? — спитав хлопець охоронця, пробігаючи поглядом по навігаційній схемі бізнес-центру в пошуках офісу «Фенікса».
— Вам що потрібно, молодої люди? — Охоронець уже підозріло вдивлявся в нього.
— Я на співбесіду в «Київ-Аудит».
— Як прізвище? — Охоронець набирав номер внутрішнього телефону.
Хлопець назвався.
— Проходьте. Сьомий поверх, офіс 717, — сказав охоронець.
**…**
Роман пішов до ліфтів, відчуваючи, що охоронець стежить за ним. Він запам’ятав, що «Фенікс» — на п’ятому поверсі. Тому, доїхавши до сьомого, спустився сходами на п’ятий. Одразу побачив велику вивіску червоними літерами: «Аудиторська компанія «Фенікс» — і увійшов. Його зупинила попереджувальна усмішка дівчини за стійкою.
— Доброго дня. Чим можу допомогти? — привітала вона.
— Доброго дня. Директор на місці? — запитав Роман так, ніби бував тут не раз.
— Так. Ви записані? На який час? — дівчина відкрила журнал.
— Так… Тобто, ні. Я хотів би з нею поговорити.
— Боюся, вона не зможе вас прийняти. Лише за попереднім записом. На який день вас записати? — дівчина взяла ручку, не перестаючи усміхатися.
У цю мить луТільки коли Роман повернувся до свого життя, він зрозумів, що найбільші втрати — не гроші, а правда, яку він поховав під маскою удаваної любові.
