Оксана йшла додому виснажена й опустошена. В одній руці — сумочка, в іншій — пакет із продуктами. Ноги плуталися. Хотілося сісти на землю й не рухатися. Але вдома чекав Віктор. Син. Єдиний сенс її життя. Якби не він, вона давно б припинила це безглузде існування.
Одні народжуються з золотою ложкою в роті, їм усе дається легко. Інші, як Оксана, призначені для вічного страждання. У десятому класі, на дні народження подруги, вона зустріла хлопця на два роки старшого. Він здавався їй сильним, безстрашним, поза правилами. Вона втратила голову.
Оксана не була красунею, але була милою, як дівчата в її віці. Великі карі очі, густе руде волосся, тонкі брови, струнка фігура з гарними обрисами.
У січні маму поклали в лікарню з пневмонією. Квартира залишилася на Оксану та її хлопця. Тоді й сталося те, що трапляється з недосвідченими дівчатами у сімнадцять. Вона піддалася на обіцянки, клятви кохання, які так легко вимовляють закохані.
Коли Оксана зрозуміла, що вагітна, кинулася до нього.
— Я тут до чого? Який з мене батько? Подивись на мене. Шукай іншого дурня… — Він зник так само раптово, як і з’явився.
Що робити? З ким порадитися? Час біг, а вона не наважувалася сказати матері.
Настала весна, час дістати легкий одяг. Оксана стояла перед дзеркалом, намагаючись застебнути джинси на округлому животі. Блузка теж не сходилася.
— Ти потовстіла, — почулася за спиною мати. Оксана здригнулася. — А ну-ка… — Жінка розвернула її, охнула й схопилася за серце.
— Від кого? Скільки місяців? Чому мовчала?! — почала верещати мати.
Вона кричала, ганила, ганялася за плачучою Оксаною по квартирі з рушником у руках. Потім вони сиділи на дивані, обіймаючись, й плакали. Аборт робити було вже пізно.
Оксана склала шкільні іспити, але вступати нікуди не стала. У вересні народила хлопчика, в обличчі якого вгадувалися риси того безвідповідального юнака.
Коли син підріс, мати через знайому влаштувала Оксану в ЖЕК. Робота їй не подобалася. Відвідувачі постійно скаржилися, щось вимагали, погрожували. Вона ще й по вечорах прибирала кабінети й коридори, щоб заробити більше. Віктора треба було годувати, одягати, платити за садочок.
Син виріс спокійним, не створював проблем. Оксана у всьому собі відмовляла, лише б він не відчував себе обділеним.
Коли Віктор пішов до школи, мати серйозно захворіла й через півроку померла. Оксана взяла ще одну підробіток — мила підлоги в сусідньому офісі. Поверталася додому без ніг.
Потім настав перехідний вік. Син став замкнутим, грубим, відмахВона глибоко зітхнула, дивлячись, як Віктор сміється з новою дівчиною — вже без дивних кольорів у волоссі, а зі щирим, світлим поглядом, і зрозуміла, що найважчі дні минули.
