Слухай, Ліля… Може, спробуємо вільні стосунки? обережно кинув Віктор.
Що? не одразу зрозуміла Ліля. Ти жартуєш?
Та нічого такого, чоловік знизав плечима, удавано спокійний. Бачиш, у Європі люди так живуть, це там нормально. Кажуть, що вогонь у парі навіть сильніший стає. Ти ж сама казала: трохи солодкого на дієті добре, аби не зірватися. Ось і я про те: має бути різноманіття.
Ліля повільно моргнула, намагаючись второпати сенс. Порівнювати коханку із цукеркою треба ж таке видати.
Вітя… почала вона. Якщо тобі хочеться піти, то йди як слід. Дам тобі волю, тільки мене до цього свинства не втягуй.
Ой, ну чого ти одразу їжаки? Я ж тебе люблю. Просто… іскра згасла. Хотілося б хоч трохи тієї пристрасті, а ми спимо спина до спини і говоримо лише про комуналку та закупи. Якесь воно все прісне. Може, обом встряска б не завадила. Та й я ж тебе не обмежую захочеш з кимось зустрітись, поспілкуєшся. Що, важко?
Ліля прищурилась. Тепер вона чітко бачила чоловік їй бреше. Ці бігаючі очі, постукування пальцями по столу… Йому потрібна свобода. Але не з понеділка. Мабуть, ще з учора.
Вітя, скажи чесно: у тебе хтось є, так? Тому й пропонуєш мені таке щоб совість не мучила?
Ну от і почалося! викотив Віктор рукою. Став би я тоді це обговорювати? Не ті часи. Дарма я, мабуть, зачепив цю тему. Ти в нас, як з минулого століття. Гаразд, забудь…
Після цього він підвівся із виглядом ображеної святині та пішов в іншу кімнату. А Ліля залишилася із думками.
Двадцять пять років. Вона віддала йому молодість, терпіли разом скрути, безгрошівя, ті всі затримки на роботі… які тепер здаються такими зрозумілими. А він, сита голова, пропонує їй урізноманітнити шлюб. Добре слово розвіятись…
Ту ніч вони спали у різних кімнатах. Ну, спали це голосно. Ліля все лежала і дивилася то у стелю, то у темне вікно. Коли вони так скотилися? Бо колись Віктор носив їй оберемки бузку, важко працював, щоб справити гідне весілля, і скакав від щастя після народження доньки. А тепер… Краще б одним словом пішов.
Де та точка неповернення? Може, коли вона перестала фарбуватися вдома спеціально для нього? Або після його першого вибач, забув про річницю на роботі аврал? Який тепер сенс шукати початок?
Хотілося би махнути рукою, подати на розлучення та й забути. Але хіба так легко викинеш майже півжиття?
У них не було пристрасті, але був спільний дім, звиклість, нажите добро. Здавалося, Вітя надійний тил. Донька давно живе окремо, попереду старість… Стільки раз вони витягали одне одного з хвороб! Якось він навіть пішов у борги, щоб допомогти її матері. Так не кожен вчинить.
У душі Лілій буревій: образа, страх, злість. Він думає, я йому борщі варитиму, внукам шкарпетки вяжу і чекатиму, поки він нагуляється? раптом майнула думка. Думає, я нікому більше не потрібна? Що відпущу йому все і мовчатиму?
Та вже ні!
Добре, сказала вона Віктору зранку. Нехай буде по-твоєму.
Тобто?
Я погоджуюсь на вільні стосунки.
Віктор аж поперхнувся кавою. Чекав крику а вона спокійно сказала так.
Ну… Може, тобі ще сподобається, кинув він. Я, до речі, ввечері затримаюсь.
В серці ніби щось перевернулося. Ось так швидко?..
…Вечір був понурий і тихий. Ліля почувалася роздавленою і покинутою. Наче її визнали старою непотрібною річчю.
Вона підійшла до дзеркала. Втомлені очі, зморшки біля губ, шкіра далека від ідеалу. Але ж фігура досі у формі, волосся густе. Може, й справді ще не все втрачено? Може, з Вітром щось негаразд, а не з нею?
Чоловікам вона завжди подобалась. Он Андрій, керівник відділу по сусідству. Його тільки місяць тому перевели до них із Києва.
Симпатичний, сивина на скронях, трохи хриплий голос, іронічно примружений погляд. Одразу почав приділяти їй увагу каву приносив, двері тримав, жартував. Не раз кликав на обід, а тиждень тому запропонував повечеряти у ресторані.
Андрію Володимировичу, я на дієті. Називається заміжня, віджартувалась Ліля.
Ліля, заміжжя це запис у паспорті, а не вирок, підморгнув Андрій. Але, як скажете.
Вітя хотів свободи? Хотів, щоб вона розвіялась? Хай так!
Доброго вечора, Андрію. Ваше запрошення на вечерю ще в силі? Схоже, я готова порушити свою дієту, написала вона у Viber.
То була не помста Лілі просто захотілось згадати себе жінкою. Повернути власне я, яке чоловік зневажив ось уже другий день.
…Весь вечір Андрій був справжнім кавалером. Слухав уважно, підсував стілець, пропонував вино, дивився, немов вона єдина жінка у закладі.
Було навіть соромно, але водночас всередині оживали давно забуті відчуття: азарт і бажання почуватися важливою. Нарешті в її житті зявилося щось інше, аніж плита і Вікторові носки.
Поїхали до мене? запропонував Андрій після десерту. Купимо вина, подивимось щось цікаве Продзвенить вечір приємно.
Вона кивнула. Десь всередині щось протестувало: Зупинись!, але згадалося Вікторове лице та його фраза розвійся.
Коли вони вже були у Андрія вдома, почав настирливо дзвонити телефон. Чоловік. Вона скинула раз, потім ще не допомогло.
Так, відповіла максимально рівно.
Де ти швендяєш?! максимально любязно загорлав Віктор. Десята вечора! В холодильнику миші повісились, я голодний, тебе нема! Ти зовсім береги втратила?!
Ліля навіть остовпіла. Андрій, почувши їхню перепалку, чемно відійшов до іншої кімнати. Романтика зникла.
Насправді… я на побаченні, Вітя.
На якому ще, до біса, побаченні?!
Я ж казала тобі дослівно: вільні стосунки, значить, усім свобода. Ти казав: розвійся. Ось і відпочиваю. Що, не сподобалось?
Запала важка тиша, яку розривало лише Вікторове дихання. І тоді потік пішов шквалом:
Ти… Ти реально до когось пішла? Та я ж пожартував! Хотів тебе перевірити! Розумієш? По-че-сти! А ти на вигляд образилась і відразу бігом? То ти так і хотіла?
Ліля зовсім заплуталась.
А ти сам куди сьогодні ходив?
До нікого! Був на роботі, і все відмахнувся Віктор. Знаєш, що? Мені не треба сюрпризів від тебе. Або ти збираєш речі, або я. Будемо розлучатись.
Кинув слухавку. Ліля в шоці дивилась у нікуди. Відчувала себе приниженою й ображеною.
Усе гаразд? почувся голос Андрія.
Та… дрібниці… намагалась посміхнутися, та не вийшло.
Лілю… Андрій поглянув на годинник. Може, краще тобі поїхати. Розібратись із собою…
Казка закінчилась. Кавалер не хотів пірнати у чужий бруд. Його теж можна було зрозуміти: хотів легкої уваги, а потрапив у сімейну драму.
Мабуть, варто було відразу подати на розлучення. Але добра думка, як завжди, приходить пізно…
Ту ніч Ліля не повернулась додому. Взяла таксі і поїхала до готелю. Не хотілось бачити розлюченого Віктора, й треба було час, щоб усвідомити: по-старому не буде вже ніколи.
Минуло три роки…
За цей час життя, як вправний різьбяр, саме відсіло все зайве, хоч і боляче.
Віктор підозріло швидко завів нову обраницю. Ще до офіційного розлучення. Та щойно вони з Лілею продали спільну квартиру, та молодиця разом з його часткою гривень упарувала у невідомому напрямку.
З Андрієм нічого не склалося: бачились в офісі, але вже без усмішок та жартів. Ліля збагнула просту річ: чоловіки, що радо приміряють роль коханців, одразу щезають, щойно натякаєш на підтримку чи серйозність.
Але вона вже й не шукала нікого. Як лишилася одна у новій квартирі, виявилось купа часу і сил. Раніше все йшло на побут і Вікторові примхи. Тепер вона зайнялась собою. Не для когось, а для себе.
Водна аеробіка зранку допомогла попрощатись із болями у спині, а курси англійської освіжали голову. Вона коротко підстригла волосся і повністю змінила гардероб.
Найголовніше вона стала бабусею.
Донька Марина народила пів року тому. Спершу, коли спалахнув скандал і розлучення, Марина була озлоблена на матір. Віктор чудово грав жертву. Яскраво описував, як Ліля його покинула, що все це через іншого, що він зраджений.
Та з часом правду вже не сховаєш. Марина приїхала поговорити, поглянути у вічі. Але побачила не легковажну любовницю, а втомлену й чесну жінку.
Ліля розказала все відверто: це Віктор сам усе запропонував, роками затримувався на роботі, вона давно відчувала себе з ним самотньою. Марина, вже маючи власну сімю, зрозуміла матір. А вже коли у Віктора зявилась нова пасія, стала цілком на Лілину сторону.
Зараз Ліля сиділа на кухні у Мариної квартирі, тримаючи на руках маленьку Соню. Внучка старанно намагалася схопити бабусю за палець.
Тато, до речі, знову дзвонив, сказала дочка, скривившись. Хотів приїхати, на Соню глянути.
А ти що?
Відповіла, що нас у місті не буде, зітхнула Марина. Я не хочу його пускати, мамо. То він про тебе всяке каже, то намагається нас помирити. Я щоразу нервую, коли він поряд. І ще не хочу, щоб і Соню проти тебе колись налаштовував. Нехай собі живе зі своєю свободою…
Ліля промовчала, тільки міцніше притисла внучку.
Віктор отримав, чого хотів: повну свободу. Ніхто не заважав, ніхто не вимагав уваги. Хіба що ця свобода швидко виявилась з гірким присмаком самотності. Але вже запізно.
