Ой, чуваче, слухай… Він — батько лише для однієї із двох донечок. Але хіба в нашої дитини немає серця?..
Коли я виходила заміж за Олега, то знала, що в нього вже є донька від першого шлюбу. Він не приховував цього, навпаки — одразу попередив, що ніколи не кине свою дитину й буде допомагати їй, як зможе. Я сприйняла це з розумінням. Адже дівчинка не винувата в тому, що в батьків не склалося. Я не протестувала, не ревнувала, не лізла не в свої справи — думала, що чоловік, який піклується про свою доньку, буде таким самим батьком і для нашої майбутньої дитини.
Але все вийшло інакше.
Коли народилася наша Соломія, я з радістю уявляла, що тепер він поділить свою любов на двох. Він справді багато працював, брав додаткові замовлення, щоб забезпечити нас. Але увага… вся увага йшла туди, в іншу родину. Кожної неділі — він їхав до старшої дочки. Подарунки, прогулянки, кіно, кафе, світлини в інстаграмі з хештегами “найкраща донька у світі”. А наша Соломія? Вона з батьком майже не спілкувалася. Йому, мабуть, було нудно з малюком. Він виправдовувався втомою, казав, що їй ще рано, що потім, коли підросте — вони будуть грати, читати, проводити час разом. Я вірила. Сподівалася. Терпіла.
Але час ішов, а нічого не мінялося.
Коли старша донька пішла до школи, Олег почав давати більше грошей на її потреби. Я вже тоді вийшла на роботу, і це не вдаряло по бюджету. Але потім пішли дзвінки. Настя — старша — почала сама випрошувати. Спочатку — новий телефон, потім — кросівки відомого бренду, потім — косметика, планшет, поїздка на море. Колишня дружина, до речі, ніколи нічого в нього не вимагала. Я не можу її засуджувати. Але дівчина швидко зрозуміла, як керувати батьком. А він дозволяв. Він відчував провину. Мабуть, за те, що пішов. І намагався її “покупити”.
Колишня дружина навіть кілька разів з ним сварилася. Казала, що він розпестить дитину, що не можна заміняти любов подарунками. Але Олег лише махав рукою: “Я мушу хоча б так відшкодувати їй”. А ось перед нашою донькою він ніякої провини не відчував. Хоча часу із Соломією він не проводив взагалі.
Кожен день народження старшої — свято. Кулі, торт, фотосесії. Кожну неділю — обов’язкова зустріч. Але жодного разу він не взяв із собою нашу дівчинку. Казав, що старша буде ревнувати. Що не треба псувати відносини. А як же почуття нашої Соломії? Чому її можна ігнорувати заради чужих емоцій?
Я мовчала. Але серце моє боліло. Я не показувала Соломії, як мені важко, але вона теж все бачила. Вона росла в домі, де батько є… але лише на папері. Він поруч — фізично. Але не душею. Він лежить на дивані, сидить у телефоні, говорить пару слів на день. А їй хочеться, щоб і її взяли за руку, спитали, як пройшов день, почитали казку ввечері.
Зараз старшій доньці Олега майже шістнадцять. Її запити стали просто космічними. Іноді я в шоці. Олег ніколи не відмовляє — купує все, про що вона згадає. Телефони, косметика, брендовий одяг, поїздки за кордон. Цього року — вже двічі. А нас він не може вивезти відпочити навіть раз на рік. Завжди немає грошей. Втомився. Робота.
Цього літа Соломія знову залишилася зі мною в Києві, коли її сестра полетіла в Італію. Тоді в мене вибухнуло. Я вперше вилила все. Не з криком. А з болем. Я сказала, що мені боляче. Що мені важко дивитися, як він забуває про нашу доньку. Що дитина, яка двічі на рік літає за кордон і отримує найновітніші гаджети, не може вважатися “недостатньою”. А ось Соломія… вона вже три роки не бачила моря. Вона ніколи не отримувала подарунків просто так. Але вона любить тата. Чекає на тата. Вірить, що він колись і її помітить.
А він упевнений, що ставиться до обох доньок однаково.
Я все частіше думаю, що, можливо, тільки розлучення відкриє йому очі. Може тоді він зрозуміє, що і в Соломії є серце. Що і вона заслуговує батька, а не тінь на дивані. Тільки ось мені страшно. Бо я все ще люблю цю людину. Але не можу більше бачити, як наша діточка росте з порожнечею в душі…
