Тиждень я будував садовий павільйон, а під час сну пожирав все, що лежало в холодильнику. Я відняв вартість від його зарплати, і він розлючився, мов буревій над Дніпром.
Мені потрібен був павільйон на моїй ділянці в передмісті Києва. Я вирішив не телефонувати до великих будівельних компаній, а знайти простого майстра, який знає, як куйти китиці.
Сусід Пантелей підказав друга, що працює в будівництві житла і міг би підняти легку садову скриню.
Щастя посміхнулося: той чоловік Олекса був вільний. Він спочатку відмовився, та я якимось чаром переконав його.
Олекса сказав, що справу закінчить за тиждень, і це мене влаштувало. У суботу він з’явився, оглянув ділянку, а наступного дня підготував усі матеріали, які виглядали, ніби їх принесли козаки з копійками золота.
Ми говорили про тяжку працю. Олекса захотів помічника одразу, бо казав, що має багато знайомих, готових підняти цеглу вдвічі.
Найголовніше я був у Львові всю ту ж неділю, бо працював, тож під час будівлі не міг бути присутнім. Тож я віддав йому ключі до воріт до наступного вихідного.
Олекса пообіцяв, що все владнає, бо він справжній майстер. Потім попросив гідну оплату, яка була не маленька кілька тисяч гривень. Я погодився.
У суботню ніч павільйон уже стояв, немов казковий замок, і все було саме так, як я мріяв, без жодних зауважень. Олекса тоді не скаржився.
Єдине, що мене роздратувало, Олекса з’їв усе, що я зберігав у холодильнику. Два кілограми свинячих відбивних, два десятки яєць, кілька пакетиків молока, соус і пляшка вина. Таке поведінка для мене була немислимою. Не тому, що я жалкую продукти, а тому, що ніхто не запитав, чи можна їх поласувати. Мене просто підштовхнули в куток.
Я підрахував, скільки це коштувало, і відняв суму від його заробітної плати. Це був лише краплинка в океані, але мені здавалося, що це важливо.
Олекса це не сподобалось. Він заграв у суперечку, стверджуючи, що будівельники завжди голодні, і це звично, як борщ у неділю. Додав, що під час будівництва були моменти, коли він докладав більше зусиль, та підсумок залишився незмінним.
З одного боку, я хотів би йому погодитись. З іншого я все ж вважаю, що виконав усі умови нашої угоди, і мене мали попередити про будьякі нюанси.
У цьому дивному сні, де будинки ростуть, як гриби після дощу, а холодильники порожні, як підлоги в старих хати, я зрозумів, що справедливість вимагає не тільки молотка, а й чашки чаю.
