Правда кажуть: чим довше пара зустрічається до весілля, тим гірше потім у них складається шлюб
Колись давно, ще за молодості моєї тітки Оксани, була вона у стосунках із хлопцем на імя Артем сім років. Та жодного разу за ці роки не прожили вони разом бодай добу кожен цінував волю і свою незалежність, а значущість стосунків не вимірювалася у спільному побуті. Якось так сталося, що вагітність Оксани все ж таки змусила їх подати заяву в РАЦС.
На самому початку їм здавалося, що спільне життя захопливий танок нових почуттів і очікувань. Спершу разом ремонтували крихітну однокімнатну квартиру на Троєщині, де бабуся Оксани переїхала до доньки й звільнила їм кімнату. Разом купували меблі на Петрівці, посуд на Лукянівці, взагалі кожну дрібничку вибирали разом Та все те закінчилося швидко. Коли облаштувалися щось у душі затріщало, іти далі стало складно. Вдома стало тісно, а на серці неспокійно.
Якось Артем почав просити Оксану відпустити його на вечір із друзями в пивбарі на Подолі. А Оксана була навіть рада, що може присвятити той час книзі чи розмові з подругою по телефону. Так і увійшло у звичку: вони бачилися вдома тільки глибоко вночі, як у ті давні сім років до весілля.
Час спливав, і от вже і вагітність наближає до моменту істини. З кожним днем Артем сумнівнішим і похмурішим ставав, закривався у собі. Оксана тоді не помічала нічого, доки одного вечора не пролунав дзвінок: якась незнайома жінка сказала, що Артем віднині буде жити з нею. Усвідомила Оксана усе найгірше, коли повернулася від лікаря додому й не застала ані чоловіка, ані його речей.
Найболючіше було те, що Артем навіть не насмілився віч-на-віч усе пояснити своїй вагітній дружині, просто зник. Навіть на суд про розлучення не зявився Оксана вирішила будь-що-буде, але зробить усе, аби у свідоцтві про народження майбутнього сина не було батькового імені. Завдяки звязкам у виконкомі на Володимирській вулиці усе владналось швидко.
Оксана народила гарного міцного сина, Михайлика. З ямочками на щічках, рубіновим ротом здоровий, веселий, чемний малюк. Побачивши його, Оксана вперше за довгі місяці зітхнула вільно і забула про біль, який завдала їй нещодавня зрада. Її батьки допомагали їй ростити дитину, і думати про нову любов Оксані не хотілося рана здавалась незцільною.
Минуло три роки. Одного зимового вечора Оксана чекала маму, яка мала прийти, щоб няньчити онука. Вона й не подумала глянути у вічко, коли пролунав дзвінок у двері, а просто відкрила. На порозі стояв Артем. У руках величезний букет червоних троянд, такі Оксана любила ще з дитинства, і велика іграшкова машина для Михайлика перший подарунок від батька за три роки.
Оксана мовчки дивилась на колишнього чоловіка. Він ледь видушив із себе:
Пробач Я зроблю все, що ти скажеш…
Ти серйозно гадаєш, що я зможу тобі пробачити? Пройшло стільки років
З кімнати, почувши голоси, вибіг Михайлик.
Ні. І більше не повертайся. Ми не потребували тебе всі ці роки, і вже не навчимося
В Оксаниному серці вже не лишилось образи все давно витерпілося й перегоріло. Але жаль до Артема залишився адже він втратив найдорожче.
