Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Мати його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
— Тату, у мене новина. Сусідка, Оля… вона вагітна. Від мене, — сказав Дмитро, ледь зайшовши до хати.
Тарас, батько, на мить завмер, а потім спокійно промовив:
— Ну то одружуйся.
— Та ти що, я ще молодий. Мені рано в сім’ю, тим більше ми особо не зустрічалися…
— Серйозно? — усміхнувся батько. — Значить, бігати за дівчиною ти був чоловік, а як за вчинки відповідати — одразу дитина. Ну-ну. — І, не сказавши більше ні слова, голосно покликав дружину: — Мар’яно! Іди сюди!
Мар’яна зайшла на кухню, витираючи руки фартухом:
— Що трапилося?
— Слухай. Наш син нагуляв дитину, а одружуватися не хоче. Оля, сусідська донька. Вагітна від нього. А він — у кущі.
Мар’яна навіть не здивувалася. Її обличчя стало кам’яним:
— І правильно. З якої речі тягнути в дім першу-ліпшу? Зараз дівки хитрі — знайдуть, хто заможніший, залетять, а потім «одружуйся». А потім виявиться — і не від нього зовсім. Нехай здасть аналіз. І взагалі, нема чого тиснути на Дмитра, він ще молодий. Він чоловік, йому було важко встояти. Але ми з тобою не зобов’язані годувати чужих дітей.
Тарас важко зітхнув і тихо сказав:
— А якщо це й справді його дитина?
— А якщо й справді? Ми що, зобов’язані брати на себе відповідальність? Скажи їй, нехай здає аналізи, усе з’ясуємо.
Вона розвернулася і пішла на кухню, а Тарас залишився з сином.
— Я, знаєш, теж колись був молодим, — почав він. — Кохав одну, а одружився з іншою. Не по любові, а по відповідальності. Бо бути чоловіком — це не лише про пристрасть, це про вибір і наслідки. Твоя матір тоді була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав точно — дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Дмитре, попри все, я жодного разу не пошкодував, що лишився поруч.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: з імовірністю 99,9% Дмитро — батько дитини Ольги.
— Ну і що? — фукнула Мар’яна, коли Тарас поклав перед нею папір. — Так, він батько. Але це не означає, що Оля буде жити в цьому домі. Вона сюди не увійде. Я так сказала!
Дмитро сидів, не дивлячись батькові в очі. По обличчю було ясно: він обрав матір. Він мовчав, стискав кулаки, але слова не говорив.
Тарас повільно підвівся зі столу:
— Раз ви удвох прийняли свій вирішення — тепер послухайте моє.
Він говорив глухо, але в голосі лунала сталь:
— Поки я живий, у мого онука не буде ні в чому потреби. Я візьму землю, збудую дім, і він — мій онук — отримає все, що я заробив. А ви удвох можете на мою допомогу більше не розраховувати. Я відмовляюся брати участь у цьому соромі. Дмитре, з цього дня ти для мене не син. Усе, що в мене є, тепер належатиме дитині. Жодної гривні ви від мене не отримаєте.
Мар’яна спалахнула:
— Ти з глузду з’їхав? Власного сина хочеш позбавити спадщини?!
Тарас не відповів. Він просто повернувся і пішов, ігноруючи крики й лайку. Дмитро залишився стояти в тиші, не вірячи, що батько справді так сказав. Але він знав: якщо Тарас сказав — значить, зробить.