Он забрав у мене дві котлети й сказав, що я маю схуднути. За шість років шлюбу я народила трьох дітей, а тепер боюся залишитися сама.
Мені тридцять шість. За ці роки я стала матір’ю трьох чудових діточок: Тарасику — п’ять, Соломійці — три, а найменшому, Данилкові, лише півроку. Я завжди мріяла про велику родину, але й уявити не могла, якою важкою буде ця дорога — і тілом, і душею, і просто по-людськи. Життя перетворилося на безкінечний марафон, де я завжди на останньому подиху.
З Олександром ми зустрілися, коли мені вже було майже тридцять. Усі подруги давно вийшли заміж, виховували дітей, а я то на роботі, то вдома — і все наодинці. І раптом він — високий, підтягнутий, з такою харизмою. Тоді він уже займав гарну посаду — очолював відділ у юридичній фірмі. Ніколи не думала, що такий чоловік зверне увагу на таку, як я.
Про серйозність його намірів я зрозуміла, коли він сам познайомив мене зі своєю матір’ю. Наталія Петрівна — жінка лагідна, інтелігентна, відразу розташувала мене до себе. Вона була в захваті від мене і майже сама підштовхнула сина до весілля. Ми одружилися швидко, майже блискавично. А потім пішла низка декретів.
Спершу народився Тарасик, і я пішла з роботи. Потім — Соломія, а далі Данилко. Так я й не повернулася до професії. Усе на мені: старші не ходять у садочок, Тарасик — на гуртках, Соломію я вчу сама, і весь час — із малюком на руках. Я люблю своїх дітей, вони в мене прекрасні, але в мене не лишилося ані сил, ані… себе.
Колись я важила 49 кілограмів. Ходила у зал, бігала вранці, доглядала за собою. Зараз — вісімдесят. Мій день — це каша, підгузки, уроки, борщ, прибирання, вечірня істерика, і так по колу. На спорт немає ані часу, ані енергії. А якщо й намагаюся — тут же прибігають діти, тягнуть, питають, лізуть на руки.
Саня спочатку жартував. Називав мене «пухначкою»,
