Він вважав, що вони звичайні бідняки доки не дізнався, хто вона насправді!
Ніколи не оцінюй людину лише за одягом. Ця історія ідеальне тому підтвердження.
Інтерєр люксового магазину швейцарських годинників у самому центрі Києва. Менеджер у костюмі, що пахне ідеальною хімією, стоїть, схрестивши руки, та підозріло розглядає молоду пару. На них широкі худі, кеди, рюкзак зі стікером «Карпати рулють».
Він нетерпляче махає рукою в бік виходу:
**«Це вам не Лавра, щоб тут екскурсії водити. Або самі вийдете, або охорона допоможе, без образ!»**
Хлопець уже розпалюється від несправедливості, але дівчина мяко кладе йому руку на плече, зупиняє. Вона дивиться менеджеру просто у вічі, навіть не кліпаючи.
Менеджер криво усміхається:
**«Мені байдуже, що ви собі думаєте. Таким, як ви, в нас тут не місце».**
Протягує руку до червоної кнопки під касою. Дівчина тяжко зітхає, дістає з кишені прозору кришталеву картку й прикладає до вітрини. По салону прокочується гучний, аж лунає, мелодійний дзвін так, наче двері райської паляниці відчинилися.
Тут у менеджера загорається телефон, трясеться на прилавку. На екрані: **«ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР ОСОБИСТИЙ»**. Він переводить погляд з телефону на дівчину стає білий, як сніг у лютому.
Дівчина нахиляється ближче, на устах у неї крижана посмішка:
**«Давайте, підніміть слухавку. Поясніть, чого ви виганяєте нову власницю цієї мережі».**
Рука в менеджера труситься, коли він бере трубку. Очі наче у кота, який тільки-но зїв весь паштет із холодильника.
Тихим, наче через зуби, голосом каже: «Алло?.. Так, пане директор Я я не знав». Звідти чутно холодний, як вода з-під криги, голос: «Ти звільнений без права повернення. Ключі залиш на стійці».
Дівчина повертається до хлопця, який стоїть ні живий, ні мертвий:
**«Вибач, Артеме, хотіла тобі про це після вареників розповісти. Але бачиш сюрприз настав швидше! То що, допоможеш мені вибрати тобі подарунок?»**
Вона проходить повз заціпенілого менеджера, навіть не глянувши на нього. Той повільно знімає з себе золотий бейджик тепер його шлях до світу лакшері, мабуть, завів у глухий кут.
**Мораль:** Людей не фасують за ціною одежі. А іноді справедливість приходить тоді, коли її ну зовсім не чекаєш.
