Не таким принцем він виявився…
Оксана зустріла Дмитра, коли той щойно повернувся зі служби. Хлопець був ніби з кіно — високий, підтягнутий, з чарівними зеленими очима та чорними кучерявим волоссям. На його тлі Оксана здавалася звичайною, хоча й гарненькою: світле волосся, струнка фігура, лагідна посмішка. Вона не могла повірити своєму щастю — адже з усієї компанії він обрав саме її.
— Та що він у тобі знайшов? — шепотіли подруги. — Такі красені довго не затримуються. Побавиться — і бувай здорова.
Але Оксана лише посміхалася — вона вірила в їхнє кохання. Разом ходили в кіно, на танці, зустрічалися з друзями. Дмитро не засипав її компліментами, але був поруч, і від його дотику у неї кружляла голова. Коли вона вперше привела його додому, мати — Ганна Іванівна — насупилася. Пізніше, залишившись наодинці з донькою, тихо промовила:
— Гарний чоловік — чужий чоловік, доню. Такі рідко бувають вірними. Не поспішай із весіллям, перевір його. Занадто вже він… як з реклами.
Оксана образилася. Вона вірила в почуття Дмитра, не хотіла слухати сумніви. Але мати все ж закинула в її серце зерно тривоги.
Поступово Дмитро почав мінятися. Спочатку — спортзал, потім басейн, далі — нові компанії. Оксана, щоб бути поруч, теж записалася на тренування, але почувалася незручно серед яскравих, підкачаних дівчат. Дмитро з цікавістю позирав на них, а Оксана все частіше йшла додому раніше, намагаючись не показувати сліз.
— Та ти, як писар, — одного разу усміхнувся він, коли вона застудилася після басейну. — Краще сиди вдома з книжками.
Слова вразили, і Оксана згадала мамині слова. Вона вже відчувала: Дмитро охолоджує. Все частіше він ішов гуляти один — не дзвонив, не запрошував, не пояснював. А одного разу просто зник. Перестав виходити на зв’язок.
— Не дзвонить? — запитала мати.
— Ні… — прошепотіла Оксана, відвернувшись до стіни.
— Та годі лежати! Марш до перукаря! — наказала Ганна Іванівна. — Нова зачіска — перший крок до нового життя. Потім сукню пошиємо, ти у мене майстерна.
Вони купили тканину, Оксана креслила фасони, намагаючись відволіктися. Чутки про нових дівчат Дмитра долітали до неї, але вона трималася. А коли через кілька тижнів з’явилася на танцях — у новому вбранні, легкій, стрункій, сяючій — всі оберталися. Її помітили.
Один хлопець, Олег, скромний і не дуже виразний, почав за нею доглядати. Не красенем, але його очі дивилися лише на Оксану — тепло й щиро. Через місяць він зробив пропозицію.
— Ось це справжній чоловік! — сказала мати. — Закохався — одружується. А ти?
— Я згодна, — тихо відповіла Оксана.
— Кохаєш його?
— А як не кохати? Він добрий, працьовитий, вірний. Я йому потрібна — і тільки я.
Весілля було теплим, душевним. Оксана й Олег почали з нуля: перший стілець, перша тарілка. Через рік народилася донька, ще через три — син. Родина, турбота, щастя.
Про Дмитра вона більше не думала. Хіба чула в розмовах, що той кинув дружину, пішов до коханки, знову гуляє. Оксана лише посміхалася:
— Та що він мені був? Так… юнацький епізод. Нехай буде щасливим, якщо зможе.
А вдома її чекали діти й чоловік. І мама — мудра, добра, рідна. Та, що колись врятувала її від справжнього лиха. Та, завдяки якій Оксана знайшла своє тихе, справжнє щастя.
Мамо… будь поруч довше. Без тебе — не так світло.
