Дійсно, люди кажуть правду: що довше пара зустрічається до шлюбу, то складніше потім їхнє спільне життя.
Я з Юрієм була разом сім років, коли ми нарешті вирішили одружитися. За весь цей час ми не провели разом жодної повної доби нам так було зручно, кожен мав свій простір і час. Але коли я випадково завагітніла, батьки натякнули, що треба зіграти весілля.
Спочатку жити разом було навіть цікаво. Памятаю, як ми разом ремонтували нашу маленьку квартиру на Троєщині бабуся переїхала до мами, тож ми отримали її стареньке житло. Потім пішли спільні закупи меблі, посуд, різні дрібниці для дому… Але коли все облаштували й побут нарешті став спокійним, нам із Юрою несподівано стало не по собі від такої тісної близькості.
Чоловік невдовзі почав проситись на пиво з друзями у «Пузату Хату», а я це тільки вітала зайвий раз насолодитись тишею і затишком вдома наодинці. Згодом це стало нашою нормою. Як і попередні сім років, ми бачилися вдома тільки глибоким вечором, коли вже ніхто ні з ким не хотів розмовляти.
До пологів залишалося вже мало часу, але Юра ставав все сумніший. Я не звертала на це особливої уваги, аж поки не подзвонила якась розлючена жінка: прямо заявила, що мій чоловік відтепер житиме з нею! Коли я повернулася з гінекологічного огляду, вдома було порожньо Юра забрав свої речі.
Більше за все обурювала навіть не його зрада, а байдужість він не пояснився, просто зник. Навіть на судовому слуханні про розлучення не зявився… Офіційно, завдяки маминим знайомствам, я змогла оформити народження сина без згадки про батька: записала у графі «батько» прочерк.
Народився у мене красивий, здоровий хлопчик Івасик, з ямочками на щічках. Вперше взявши його на руки, я відчула спокій, всю образу ніби стерло з памяті. Мої батьки взялися мені допомагати, і я вже навіть не думала про нові стосунки болюче розчарування так глибоко вїлося у душу, що, здавалося, й не загоїться.
Коли Івасик підріс, йому виповнилося три роки, якось подзвонили у двері. Я була певна, що це мама прийшла посидіти з онуком, навіть не глянула у вічко, відкрила навстіж і завмерла. На порозі стояв Юра, з величезним букетом червоних троянд (мої найулюбленіші) і великою машинкою для сина. Це був його перший подарунок за три роки!
Я мовчки дивилась на колишнього чоловіка. Він сказав:
Пробач Я готовий зробити все, що скажеш
Я ледве стрималася, щоб не гірко засміятись:
Думаєш, я після всього можу тебе пробачити? Минуло стільки років
В цей момент Івасик вибіг у коридор. Я поглянула на сина і сказала:
Ні. І більше не приходь. Ми три роки жили без тебе, і не потребуємо тебе зараз
Я не відчула болю. За ці роки образи давно випарувалися, залишалася лише жалість до Юри він сам добровільно втратив сина.
