Він кинув мене з трьома дітьми та старими батьками, щоб втекти з коханкою.
Я не змогла його зупинити.
Все почалося в мій день народження.
Тоді я жила в маленькому селі, грошей завжди бракувало, а у вітринах міських крамниць так багато гарних речей очі розбігалися.
Особливо мене привабила пара босоніжок.
Я стояла, розглядала їх, уявляючи, як йду в них головною вулицею, й усі обертаються до мене
Раптом хтось легко торкнувся мене ліктем.
Озирнувшись, я побачила чоловіка з усмішкою.
“Гарні, правда?” кивнув він на босоніжки.
“Так” прошепотіла я, не відводячи погляду.
“Випємо кави? Якщо куплю їх підете на побачення?”
Я відчувала, що виглядаю наївною, але тоді мені було байдуже.
“Добре”, відповіла я.
Я хотіла цей подарунок. Хотіла почуватися особливою, хоч би на один вечір.
Ми сіли в кавярні, він замовив торт, і я почала розповідати свою історію.
Розказала, що моїх батьків уже немає.
Частина правди була в цьому.
Батька я справді поховала, але матір
Матір я “поховала” ще в дитинстві вона кинула мене немовлям.
Я подавала це так, щоб викликати жалість. І це спрацювало.
Так все й почалося.
Я частіше їздила до міста, ми бачилися.
Його звали Олег. Він оточив мене турботою.
Спочатку босоніжки, потім сукні, прикраси, парфуми.
Але ні я не стала його коханкою заради подарунків.
Я кохала його. Думала, він теж мене кохає.
Та я була наївною.
Помилилась завагітніла.
Я боялася всього, але не таких слів:
“Ти переїдеш до мене. Ми виховаємо дитину разом.”
Я не вірила своєму щастю.
Ми одружилися.
Здавалося, доля нарешті посміхнулася мені.
А одного дня у двері постукали.
Я відчинила і ледь не впала.
На порозі стояла моя матір.
З мішком квашеної капусти, ніби ми розлучилися вчора.
Сусід сказав їй, де я живу. Вона хотіла примиритися.
І Олег дізнався правду.
Дізнався, що я брехала.
Його кохання розвіялось у секунду.
Він кричав, називав мене селюхою-обманницею, питав, чи й мій батько ось-ось вилізе з могили, якщо я так легко викидаю людей із свого життя.
І вигнав нас усіх мене, матір і її капусту.
Я ще раз повірила йому і ще раз помилилася.
Повернулася до дідуся з бабусею.
Відправила матір геть.
І залишилася сама з дитиною.
Та Олег повернувся.
“Давай знову разом”, сказав він. “У нас є син.”
І я знову йому повірила.
Наївна, я гадала, що кохання переможе все.
Але він не забрав мене до себе.
Ми оселилися в будинку його старих батьків, які потребували догляду.
Я погодилася.
Робила все для нього, для його батьків, для нашого сина.
Потім я знову завагітніла.
Одного разу ми посварилися, і він зі злістю нагадав:
“Не забувай, ти тут лише гостя!”
Ці слова були як ніж у серце.
Та я залишилася. Вірила кохання витримає випробування.
Коли народилася друга дитина, він сказав, що грошей немає, справа прогорела.
Тепер ми були рівні: в мене нічого не було і в нього теж.
Потім зявилося третє.
Я думала, тепер нічА потім він купив квиток до Польщі не для нас, а для себе та нової коханки, залишивши мене саму в цій порожній хаті, де навіть стіни, здавалося, шепотіли про зраду.
