Чоловік сказав, що без мене він впорається, а я без нього — ні. Що ж, подивимось.
Після восьми років шлюбу я, Оксана, нарешті скинула з себе окови стереотипів, які роками вбивали мені в голову мама, бабуся та свекруха. Вони повторювали, що гарна дружина — це жінка, яка встигає все: працює, виховує дітей, тримає домівку в ідеальному порядку, готує смачні обіди, а чоловік завжди ходить у випрасуваній сорочці, ситий і задоволений. Я старалася відповідати цьому образу, але мій чоловік, Ігор, не цінував моїх зусиль. Він звик, що я все роблю сама, і навіть не помічав, як я виснажуюся. Я втомилася — втомилася бути невидимою, втомилася тягнути все на своїх плечах.
Перед очима завжди були приклади моєї родини. Мама, бабуся, старша сестра Марія — всі вони були ідеальними господинями, що жили заради сім’ї. Мама працювала у школі, поверталася додому обідати, готувала їжу, а потім до півночі перевіряла зошити. Ніхто не вважав це подвигом — це була її «жіноча доля». Тато досі не знає, де лежать його шкарпетки. Мама приносить йому капці, накриває на стіл, подає вечерю. Я ніколи не бачила, щоб він взяв у руки пилосос або швабру. Так, він багато працював, повертався пізно, але заробляв добре. Завдяки цьому він купив мені й сестрі квартири. Мама могла б не працювати, але вважала, що її внесок у бюджет важливий. Так її виховала бабуся, а мама виховувала нас.
Марія, моя старша сестра, вийшла заміж на п’ять років раніше мене й у всьому наслідувала маму. Вона навчалася на педагога, народила двох дітей і перетворила свій дім на взірець порядку. Коли я бувала у неї в гостях, там усе кипіло: діти доглянуті, будинок сяє, на столі свіжа випічка. Після весілля я теж мріяла про таку родину. Я хотіла бути ідеальною дружиною, все робити сама. Але Ігор, на відміну від мого батька чи чоловіка сестри, не заробляв багато. Він часто повертався пізно, але його зарплата не покривала всіх наших потреб. Я заспокоювала його, казала, що він талановитий і з часом зробить кар’єру. А сама крутилася, як білка в колесі.
Ігор не допомагав по дому. До весілля він жив із батьками, і його мама, Наталія Петрівна, оберігала сина від «жіночих» справ. На її думку, чоловік має лагодити, робити ремонт і носити важке. Але в Ігоря була грижа, тому й важкі речі відпадали. За вісім років ми зробили один ремонт, і то найняли бригаду. Я ж напружувалася, щоб усе було ідеально: прибирала, готувала, прала, прасувала. Я хотіла бути тією самою «гарною дружиною», але сили танули з кожним днем.
Два роки тому я народила другу дитину. Вагітність і пологи далися тяжко, я ледве пересувалася, але Ігор, замість того щоб стати моєю опорою, почав бурчати. Його дратували несмачний суп, невипрасувана сорочка, пил на полицях. Я, виснажена, з немовлям на руках, намагалася тягнути все, як раніше. Мама й свекруха на один голос твердили, що я не роблю нічого особливого — це звичайна жіноча роль. Я вірила їм, хоча всередині росло відчуття, що я тону під тягарем їхніх очікувань.
Усе змінилося, коли мій семирічний син, Денис, відмовився прибирати іграшки, заявивши: «Це бабська робота, мама прибере». Він повторив слова батька. У той момент у мені щось зламалося. Якби я була в іншому настрої, може, відмахнулася б, але тоді мене огорнула хвиля лютості й розпачу. Я кричала, плакала, не в змозі зупинитися. Це була не просто істерика — це був крик душі, втомленої бути невидимою. Я заспокоїлася лише через годину, але зрозуміла: так більше не може тривати.
Ввечері я наважилася на розмову з Ігорем. Заспокоївшись, я хотіла пояснити, як мені важко, як я задихаюся без його допомоги. Я не просила взяти на себе все — лише поділити навантаження: сходити за продуктами, посидіти з дітьми, щоб я могла прийняти душ, прибрати в квартирі раз на тиждень. Але він обірвав мене: «З чим ти не справляєшся? З дітьми? З прибиранням? З готуванням? Я тебе утримую, поки ти у декреті, а ти хочеш, щоб я робив твою роботу? А ти що робитимеш — лежатимеш на дивані?» Його слова вразили, як ніж. Він не почув мене, не захотів зрозуміти. Наприкінці сварки він кинув: «Я без тебе впораюся, а ти без мене — ні». Що ж, подивимось.
З того дня я вирішила: годі. Я повернулася на роботу на півставки. Раніше я давала уроки англійської, і тепер знову взялася за це. У нашому домі почалася холодна війна. Я перестала бігати за Ігорем: не готувала йому, не прала, не прасувала його речі. Готувала лише для себе й дітей, прала їхній одяг. Він хотів жити без мене? Нехай спробує. Мама й сестра відмовилися допомагати з дітьми, звинувачуючи мене в тому, що я руйную шлюб. «Яка дурниця — не годувати чоловіка! Він правий, ти сама винувата. Працювала, вела дімЯ зрозуміла, що справжня свобода починається з поваги до себе.
