Голос дзвінка пролунав різко, немов натякаючи на несподіваного гостя. Марія відклала фартух, витерла руки й пішла до дверей. На порозі стояла її донька з молодим чоловіком. Марія впустила їх у хату.
«Привіт, мамо», промовила донька, поцілувавши її в щоку. «Це Вітя, він буде жити з нами».
«Доброго дня», ввічливо привітався юнак.
«А це моя мама, тітонька Марія».
«Марія Коваленко», поправила вона доньку.
«Мамо, що в нас на вечерю?»
«Горохове пюре та сосиски».
«Я не їм горохове пюре», відповів хлопець, зняв чоботи й пішов у кімнату.
«Але ж, мамо, Вітя не їсть горох», скрикнула дівчина, розплющивши очі.
Хлопець сів на диван, кинув рюкзак на підлогу.
«Це, власне, моя кімната», сказала Марія.
«Вітю, ходи, покажу, де ми житимемо», покликала Олена.
«Мені тут подобається», буркнув він, підводячись.
«Мамо, подумай, що можна зготувати для Віті».
«Не знаю, лишилось трохи сосисок», знизала плечима Марія.
«Ідеально з гірчицею, кетчупом і хлібом», весело вигукнув він.
«Гаразд», лише й змогла відповісти Марія, направляючись до кухні. «Раніше таскала кошенят і цуценят, а тепер ось це, і ще й годувати треба».
Вона наклала собі горохового пюре, поклала дві сосиски, додала салату й із задоволенням почала їсти.
«Мамо, чому ти їси сама?» запитала донька, зазирнувши до кухні.
«Бо я з роботи й хочу їсти», відповіла Марія, пережовуючи. «Хто голодний нехай візьме сам або приготує. І ще питання: чому Вітя буде жити з нами?»
«Як то чому? Він мій чоловік».
«Що?! Твій чоловік?»
«Так, саме так. Твоя донька доросла й сама вирішує, чи виходити заміж. Мені вже девятнадцять».
«Але ви ж навіть не запросили мене на весілля».
«Не було весілля, лише до ЗАГСу сходили. Раз ми подружжя, тепер житимемо разом», відповіла Олена, дивлячись на матір.
«Ну, тоді вітаю. Але чому без весілля?»
«Якщо в тебе є гроші на весілля, віддай їх нам ми знайдемо, куди подіти».
«Зрозуміло», кивнула Марія, продовжуючи їсти. «Але чому саме у нас жити?»
«Бо в їхній однушці вже четверо».
«Тобто варіант зняти житло навіть не розглядали?»
«Навіщо знімати, якщо в мене тут є кімната?» здивувалася донька.
«Зрозуміло».
«Можеш дати нам щось поїсти?»
«Оленко, пюре на плиті, сосиски на сковороді. Якщо мало у холодильнику ще трохи є. Бірайте, що хочете».
«Мамо, ти не розумієш у тебе тепер ЗЯТЬ!» підкреслила Олена останнє слово.
«І що? Мені танцювати від радості? Оленко, я з роботи, втомлена, без свят. Руки й ноги є подбайте про себе».
«Ось чому ти сама!» кинула донька злий погляд і, хлопнувши дверима, пішла до своєї кімнати. Марія доїла, помила посуд, витерла стіл і пішла до себе. Переодягнулася, взяла спортивну сумку й пішла до залу. Кілька разів на тиждень вона проводила вечори там або в басейні.
О десятій повернулася додому. Очікуючи чашку чаю, знайшла кухню в хаосі: хтось намагався готувати. Кришка від каструлі зникла, страва висохла й потріскалася. Упаковка від сосисок валялася на столі, поруч зачерствілий шматок хліба. Сковорода підгоріла, а хтось спробував її починити виделкою. Посуд у мийці, на підлозі пляма чогось солодкого. У хаті пахло цигарками.
«Оце новеньке. Олена такого собі не дозволяла».
Марія відчинила двері до доньчиної кімнати. Молоді пили вино й курили.
«Оленко, прибери кухню. І завтра купиш нову сковороду», сказала мати й пішла до себе, не зачиняючи дверей.
Олена зірвалася й побігла за нею.
«Чому це ми маємо прибирати? І де мені взяти гроші на сковороду? Я не працюю, я вчуся. Тобі посуд важливіший?»
«Оленко, ти знаєш правила: хто їсть той прибирає, хто бруднить той миє, хто ламає той відновлює. Кожен сам за себе, і так сковорода не дешева, а тепер її можна викидати».
«Ти не хочеш, щоб ми тут жили», кинула донька.
«Ні», спокійно відповіла Марія.
Зараз вона не хотіла сварки, але Олена ніколи так себе не вела.
«Але ж тут і моя частка».
«Ні, хата цілком моя. Я на неї працювала. Ти лише прописана. Вирішувати свої проблеми за мій рахунок? Ні. Якщо хочете жити тут дотримуйтеся правил».
«Все життя жила за твоїми правилами. Тепер я заміжня, і ти мені більше не командуєш», заперечила Олена. «До речі, ти своє життя прожила віддай нам хату».
«З радістю віддам тобі лавку біля підїзду. Отже, дорога моя, ти заміжня? Не питала. Тут ти ночуєш або сама, або з чоловіком, але не тут», твердо сказала Марія.
«Можеш
