Він руйнує нас ізсередини: я боюся, що дядько мого чоловіка знищить нашу сім’ю
До свого дядька — Василя Степановича — мій чоловік завжди прислухався. Шанував його, ставив за приклад, у всьому довіряв. Я ж від першого дня не розуміла, за що можна поважати цієї людини. Різкий, запальний, постійно з усіма у сварках — чи то сусіди, колеги чи рідні. Його навіть на попередній роботі терпіли лише через стаж, хоч він і там встиг посваритися з половиною колективу.
Але все змінилося, коли Василь Степанович взяв мого чоловіка, Тараса, до себе в бригаду. До нього там ніхто не затримувався — усі тікали максимум за півроку. Він причепився до всього, наганяв, звалював провину. Та Тарас — людина м’яка, не сварлива. Терпів, мовчки переробляв, гасив дядькові спалахи гніву. Бувало, звісно, і йому зашкалювало, але потім вони мирилися. Робота йому навіть подобалася, хоч і несправедливість із розподілом прибутку — половина дядькові, половина йому — мене завжди бентежила.
Після весілля я зрозуміла: Тарасові не можна пити. Він перетворюється на чужу людину — агресивного, непередбачуваного. Я сподівалася, що Василь Степанович якось допоможе, наставить. Адже чоловік його шанував. Але все пішло шкереберто. Замість допомоги — підливання масла у вогонь. Вони стали разом ходити до корчми, пити. Після таких вечорів Тарас був у жахливому стані. А коли я намагалася щось сказати, він твердив, що «у сім’ї чоловік голова, а жінка має слухатися». Ці слова, я певна, йому нав’язав дядько.
Пізніше, під час однієї з сварок, Тарас почав повторювати за дядьком усілякі дурниці про мою матір. Мовляв, вона — інтриганка, налаштовує всіх проти нього. Хоч бачилися вони лише пару разів. Та й то — ввічливо, культурно. Мені стало ясно: дядько не просто впливає — він відверто налаштовує чоловіка проти моєї родини. Проти мене.
Ми з Тарасом завжди вирішували все разом. А тепер він став віддалятися. Моїх порад не слухає, будь-які зауваження сприймає у штики. Ніби я — загроза його дядькові, а не дружина. Я бачила, як мій чоловік змінюється, і розуміла, що джерело всіх бід — його дядько. Та як боротися з людиною, яку твій чоловік вважає авторитетом?
А потім сталося несподіване: Василя Степановича звільнили. Чергова сварка, нерви не витримали у начальства. А Тараса — навпаки, підвищили. Його поставили на місце дядька. Це було ударом по самолюбству Василя. Він тікав із міста, ніби «тимчасово», але, як я дізналася, просто не міг змиритися, що тепер він — нижче за статусом.
І ось нещодавно мій чоловік повідомив, що його дядько повертається. Йому запропонували місце помічника — під керівництвом Тараса. Я була в жаху. Благала чоловіка поговорити з начальством, знайти іншого напарника. Та він навіть слухати не став. Каже, що без помічника не впорається, а з дядьком у них колись було нормально.
Тільки я-то знаю, чим усе це закінчиться. Він не змириться з підлеглим становищем. Знайде, за що вчепитися, де підставити. Підкопу. Зруйнує. Адже у нього досвід у таких справах. Він заздрить. Він не вміє працювати на рівних. Він завжди тягне ковдру на себе.
Я вже не впізнаю свого чоловіка. Він наче лялька в руках дядька. І якщо так піде далі — я боюся, ми просто не витримаємо. Або він втратить роботу, або я втрачу сім’ю. А може, і одразу все. Не знаю, як жити з цим тривожним очікуванням. Як врятувати те, що в нас ще залишилося…
