— Будь ласка, поверни мені сина. Я дам тобі все, що забажаєш, — прошепотіла з останніх сил Надія.
— Та не згине твій батько. Йому ж усього сорок три. Думаєш, вічно буде оплакувати твою матір? Як би не так. За статистикою самотніх жінок більше, ніж чоловіків. Обов’язково його прилаштує якась самотня. Тож їдемо до Києва, не завдавай батькові клопоту своєю присутністю. Чи ти хочеш, щоб він до кінця днів жив сам?
Жили вони в невеликому містечку під Києвом. Коли дівчата вчилися в десятому класі, матір Надії збила машина. Вона з батьком важко переживали втрату. На Надію звалися домашні клопоти, але вона все встигала, не закинула навчання й отримала високі бали на ЗНО.
Оксана завжди мріяла вирватися з провінції до столиці й умовляла Надію поїхати разом.
— Батько досі не може змиритися зі смертю мами. А якщо я теж його покину? Ні, я не залишу його самотнього, — не погоджувалася Надія.
— Та не згине твій батько. Йому ж усього сорок три. Думаєш, вічно буде ридати? Як би не так. Побачиш, скоро якась жінка його прилаштує. Тож їдемо до Києва, не заважай йому влаштовувати особисте життя. Чи ти хочеш, щоб він самотнім лишився назавжди?
Жорстокі слова подруги про батька болісно вразили Надію. Але в них була правда. Тож вона все ж поговорила з батьком.
— Їдь, доню. Не бійся, я впораюсь. Та й Київ не далеко, не на край світу їдеш. Не сподобається — повернешся. Що тобі тут робити?
І Надія вирушила з Оксаною до Києва. Вона вчилася добре, могла б поступити до університету. Але у Оксани бали посередні, їй університет не світив. Надія ж не хотіла кинути подругу. Разом вони вступили до педагогічного училища. А університет міг дочекатися, можна буде піти на заочне. Жили разом у гуртожитку, в одній кімнаті.
Спершу Надія щої вихідні їздила до батька. Та після Нового року помітила, що він змінився: пожвавішав, доглянутий, у холодильнику є суп та котлети. Невже сам наготував?
Зніяквілий, батько зізнався, що це сусідка Ганна допомагає йому, ну і взагалі… Надія заспокоїла його, сказала, що все розуміє й тільки радий, що у нього з’явилася супутниця. Вона здогадалася, що коли вона приїжджає, сусідка не заходить.
— Ну що ви, немов діти? Живіть разом, я тільки не проти.
Але їздила до батька рідше, щоб не заважати.
Оксана до навчання ставилася байдуже, часто прогулювала, вечорами гуляла з хлопцями по клубах, а то й не ночувала. Надія всіляко її прикривала, допомагала з уроками.
— Ти зовсім кинула навчання? Дивись, доіграєшся — виженуть із училища, чи ще й вагітною станеш. Потім що? — намагалася навіяти розум Надія.
— Ой, прямо як матуся. Не бійся. У мене все під контролем. Діти мені не потрібні. А ти зі своїм Дмитром все за ручку ходиш?
