Катерина Василівна, можна? на порозі кабінету директора комбінату завмер один із моїх заступників.
Так, заходьте, Павле Степановичу, кивнула я із діловим виглядом. Ну, як у нас сьогодні справи?
Які справи? Де саме?
На дільниці.
А, на дільниці. Там усе добре. А що?
Ви ж до мене не просто так зайшли, мабуть хочете сказати щось важливе.
Ну так, мусив дещо попросити, тяжко зітхнув він. Точніше, попросити про одну послугу.
Послугу? я уважно подивилась на цього, з вигляду інтелігентного чоловіка й покрутила головою. Ой, Павле Степановичу, щось ви мені останнім часом не подобаєтесь.
Останнім часом?
Так. Ви якось похмуро ходите, наче трагедія вдома. У вас у родині все гаразд?
Знаєте… ще раз зітхнув він. Якщо ви мені не допоможете з одним папірцем, то буде зовсім не гаразд.
Яким папірцем? вже насторожилась.
Таку довідку для моєї дружини.
Що? Яку ще довідку, для дружини? Ви про що?
Я розумію, як дивно це звучить, але Павло Степанович зробив вираз обличчя наче з трагічної пєси. Іншого виходу немає. Мені потрібна від вас довідка, де ви підтвердите, що між нами нічого не було і немає.
Чого саме не було?
Ну… Інтимних стосунків Як між жінкою і чоловіком.
Ви з розуму зїхали? я аж сполотніла. Чи ви з мене кепкуєте?
Якби ж то! похилив плечі Павло Степанович. Все наше сімейне щастя тепер залежить від вашої підписаної та завіреної довідки. Дружина собі вирішила, що я з вами маю роман.
Я якийсь час сидів, не в силі скласти до купи все почуте, а потім обережно питаю:
У вас дружина при здоровому глузді? Щоб вимагати довідку від чоловіка, що він я про таке ще й в кіно не чув.
Я все розумію! журливо скривився він. Але нічого не можу вдіяти. У нас же діти. Вона сказала: якщо не принесу ту довідку розлучення, дітей забере й поїде до мами у Мукачево. А це для мене кінець світу. Тому прошу напишіть їй той дурний папір.
Послухайте, Павле Степановичу! я досі не могла повірити, що це не жарт. І як їй таке у голову стукнуло, що між нами щось було? Ми ж із нею навіть не знайомі! Не залишалося й сліду моєї помади на ваших сорочках, звідки такі думки?
Ось звідки він витягнув телефон з кишені, покопирсався і показав мені фотографію. Оце фото моя Оксана побачила.
І що? із подивом вдивлялась я у фото, де був увесь адміністративний колектив на церемонії нагородження подяками міськради. У мене теж таке є.
Дружина помітила, що я стою поряд з вами і поклав руку вам на плече.
Бо всі в один кадр не вміщалися, простір був обмежений!
Може й так, але побачте, як ваша голова схилена. Оксана переконана так нахиляются тільки ті, у кого кохання!
Яке ще кохання?! я аж очі округлила Я нахилилась, бо квіти у руках Олесі Савівни загородили би мені обличчя. Ви й самі це знаєте!
Я пробував це пояснити, але чим більше виправдовувався, тим більше вона мені не вірила. Словом, без тієї вашої довідки мені все. Чесно.
Ой я знову заголосила. Та невже ви настільки підкаблучник, що дружини боїтеся як вогню?
Так, я підкаблучник, тихо мовив Павло Степанович, але щоб я почула. Через дітей. Я без них не зможу. Розумієте?
Жах, пробурмотіла я і взяла аркуш зі стосу. Ну треба, то треба Диктуйте.
Ох пишіть: Я, Катерина Василівна, підтверджую, що свого заступника Павла Степановича терпіти не можу
Я здивовано зиркнув на нього, а він жестом дав зрозуміти пишіть далі.
Так-так, саме так: терпіти не можу. І навіть ненавиджу.
Та як це ненавиджу?! Я ж з вами працювати не зможу, якщо вас «ненавиджу»!
Так і додайте як чоловіка ненавиджу. І спати б з ним не погодилась навіть за мільйон гривень. Тепер підпишіть і печатку поставте
Печатка в бухгалтерії, ледь випадково сказала я, перечитала цю «довідку», і жахнулась.
Ну це ж маячня! Такого не буває! рішуче вимовила я, склала аркуш навпіл і розірвала. Ще раз, і ще раз.
Що ви робите? Це ж документ! Без нього все пропало!
Знаєте, що, Павле Степановичу усміхнулась раптом я чудною усмішкою. Розлучайтесь вже з тією вашою Оксаною. Буде менше головної болі.
Та як? Вона ж дітей забере! Обовязково забере.
Не забере, посміхалася я далі. У мене є знайомий адвокат, досвідчений, всі справи виграває. Зробить так, що діти лишаться з вами.
Але ж я
Якщо прийдеться, перебила я, особисто допоможу з вихованням ваших дітей.
Ви? Мені? Особисто допоможете?
Звісно. Мені ви дуже симпатичний як заступник. Тому знайду для вас чудову няню. Будете задоволені.
А Оксана?
А Оксані нехай їде до Мукачева до матері. Або хай прийде до мене поговоримо як пані з пані. Віч-на-віч. Це вже краще, ніж якась паперова дурниця з печаткою.
Того дня я зрозумів: жоден папірець не врятує родину, у якій нема довіри. І якщо мене вже просять довідку про відсутність кохання може, час шукати справжнєПавло Степанович підвівся, неохайно взяв свій телефон і на мить завагався біля дверей, дивлячись на мене через плече:
Ви справді думаєте, що все можна ще врятувати?
Я кивнула не як директор, а радше як людина, яка знає, що таке родинний біль і розгубленість. Він, винувато усміхнувшись, вставив телефон до кишені й вийшов у коридор, а за хвилину я почула глухий сміх дівчат із приймальні. Значить, життя все ще вирує, незалежно від чиїхось папірців.
Я подивилась на порвану довідку, що лежала клаптиками на столі. Коли Павло Степанович уже зник за дверима, я акуратно зібрала шматочки й викинула у кошик, відчуваючи, що зробила правильно. Бо справжній підпис ставиться не на папері, а у серці печаткою довіри.
Ввечері, залишившись сама у вже темному кабінеті, я відчувала дивну полегкість. Може, не все можна розвязати довідкою чи директивою, але в кожного є шанс почати спершу, якщо вистачить сміливості просто поговорити. А якщо ні тоді знайдеться хтось, хто, як у нашому комбінаті, підстрахує, покладе плече і скаже: «Життя складніше за інструкції, але й трохи цікавіше».
А вранці Павло Степанович прийшов із свіжою випічкою й новою, світлішою усмішкою. І вперше за багато часу ми просто посміялись разом, наче нічого надзвичайного й не трапилось.
А отже із будь-якої сварки можна знайти вихід. Головне, щоб навколо були люди, які замість довідки готові підписатися під вами душею.
