Мені тридцять вісім. Два роки я живу з чоловіком, який старший за мене на пять років. Його звати Артем. Колись він був одружений, має двох дітей і колишню дружину Маряну, яка не працює і щовечора дзвонить та просить грошей чи допомоги у чомусь.
Я раніше не була заміжня і дітей не маю. Хтось може сказати, ніби я не розумію, що таке сімя і діти. Ні, я чудово розумію, що ненормально жити з одною жінкою, а потім постійно бігати до іншої.
Маряна, схоже, справді хоче повернути Артема. Щодня вона телефонує, як щось трапиться. Артем їде до неї одразу після роботи і повертається додому вже глибоко вночі. Навіть свята ми не можемо нормально провести разом удвох. І знову дзвонить вона, і знову Артем мусить спішити до них. Чому саме він має вирішувати ці проблеми?
У Маряни велика родина, подруги, всі поруч у Львові, але саме Артем завжди рятує. Відповідь проста: вона не хоче втрачати чоловіка, хоче повернути мого Артема. У мене вже не вистачає сил це терпіти. Та що мені робити розлучитися? А всі розмови з ним як глухому стіни.
