Вітання від дружини
Любий, підвезеш мене з роботи? Соломія подзвонила чоловікові, сподіваючись, що після важкого дня не доведеться ще сорок хвилин їхати у переповненій маршрутці.
Я зайнятий, уривчасто відповів Ігор. На фоні чітко було чути телевізор, значить, він сидів удома.
Соломії стало так прикро, що ледь не заплакала. Шлюб розсипався, а ще пів року тому чоловік носив її на руках. Що змінилося за такий короткий час? Дівчина не знала.
Вона стежила за собою, багато часу проводила у спортзалі. Готувала чудово недарма ж працює у відомому львівському ресторані. Ніколи не просила на руки гривні, не влаштовувала сцен, завжди була готова здійснити будь-яке прохання чоловіка
Надоїш ти йому так швидко, махала рукою мама, вислуховуючи Соломію. Не можна увесь час у всьому догоджати чоловікові.
Я ж його люблю, безпорадно всміхалася Соломія. І він мене також
******************************
Виявляється, я йому набридла, кусала губу Соломія, гортаючи історію браузера. Виявилося, Ігор весь вільний час просиджував на знайомствах, переписуючись одразу з кількома дівчатами. Невже не можна було поговорити зі мною відверто? Я би зрозуміла, відпустила. Навіщо мучити себе і мене холодними стосунками?
Ну що ж, розлучення Вона витримає вона сильна. Але так просто він не відбудеться, дрібну помсту заслужив
Того ж вечора Соломія зареєструвалася на тому ж сайті, що й чоловік, знайшла його профіль і написала. Фото взяла з мережі, трохи причепурила у редакторі і була впевнена, що на гачок він попадеться. І не помилилася.
Завязалась весела переписка. У листах Ігор хвалився, що неодружений, хоче серйозних стосунків і дітей. Вихваляв свій золотий характер, чим викликав у Соломії гіркий сміх їй-то добре відомо, наскільки складно з ним ужитися.
Може, зустрінемось? написала Соломія, затамувавши подих.
Я тільки за, через дві секунди прилетіла відповідь. Але у квартирі поки живе сестра, готується до ЗНО. Може, зустрінемось десь у кавярні, а потім підемо в готель?
Ого! вирвалося у Соломії. Чому ти так певен, що дівчина одразу погодиться на готель? Кожна нормальна людина образилася б! Але мені це навіть на руку.
Тоді може у мене вдома? Живу у власному будинку у Брюховичах, сама. Там нам ніхто не завадить А сама розмірковувала: погодиться чи ні?
Супер ідея! Ігор явного зрадів, певно, економії коштів у пару сотень гривень. Пиши адресу й час я прилечу на крилах кохання.
Вулиця Зеленая, 25, о десятій вечора. Підходить?
Авжеж! Чекай на мене!
У девятій вечора Ігор зробив вигляд, що терміново викликають на роботу. Не міг знайти ключі від машини, й неохоче спитав Соломію, чи не бачила вона брелока.
На тумбочці лежав, щирими очима дивилася на чоловіка Соломія, а сама тим часом стискала ключі в кишені. Може, кіт забрав?
Ну, викличу таксі. Мене не жди, кладися спати.
Та Соломія й не збиралася його чекати. Навіщо? Весь вечір вона ретельно пакувала речі. Добре, що мала свою невелику квартиру у центрі Львова ще від бабусі лишилася. Єдине, що лишилося після неї це заява на розлучення на видному місці.
А Ігор повернувся додому аж під ранок, лютий до нестями. Шлях у ту сторону зайняв більше години, а замість очікуваної Анжели двері відчинила хайпово вгодована пані в напівпрозорому халаті, у три рази більша за нього. Він був би готовий віддати усі свої гривні, щоб забути цю моторошну картину.
Хоч і будинок був справжній, і адреса справжня. Але фотографія й реальність розходилися немов у кривому дзеркалі. Довелося тікати підкошеними ногами, викликати таксі, довго чекати серед нічного холоду. А ще й водій трапився якийсь дивакуватий спершу завіз Ігоря бозна-куди Нічка видалася “по-дрімівськи” карнавальна.
Тільки відчинивши двері квартири і наткнувшись на заяву на стіл, Ігор у голові почув сміх тепер усе стало ясно. Поруч, на самому столі, помадою було виведено:
Ця солодка помстаВін зупинився посеред кімнати, розгублено вдивляючись у нерівні рядки зрозумів, що програв ще до того, як почав цю дивну гру. Раптом відчув, як незаповнені стіни квартири, з якої поспішала піти Соломія, стали неймовірно глухими й холодними.
Тим часом Соломія вже йшла ранковими вулицями Львова з наплічником за плечима, дивлячись, як місто тільки прокидається. Усмішка зявилася сама по собі вона відчула таку легкість, ніби лише зараз зробила перший ковток свободи після довгої задухи. Дійшовши до нової квартири, вставила ключ у замок, вперше за довгий час відчувши: тепер у цій історії саме вона ставить крапки.
Соломія поставила чайник, підморгнула в дзеркало собі справжній, сміливій. І, запустивши у повітря дзвінкий сміх, подумала: «Життя після крапки часто виявляється найцікавішим абзацом».
