Заручився дівчиною з трьома дітьми, коли ніхто їм не допомагав.
За радянських часів я одружився з дівчиною, у якої вже було троє дітей, і вони залишалися зовсім самотніми.
“Олежу, ти серйозно? Береш за дружину продавщицю з трьома дітьми? Може, ти з глузду з’їхав?” з усмішкою постукав мене по плечу Вітько, мій сусід по гуртожитку.
“Та що тут такого?” навіть не відриваючи очей від годинника, який розбирав ножиком, я глянув на нього з-під лоба.
Того року у вісімдесятих наше містечко жило тихо, без поспіху. А я, тридцятирічний самотній чоловік, крутився між заводом, ліжком у гуртожитку та шашками. Після інституту так і залишився: робота, шахи, телевізор і рідкі зустрічі з друзями.
Іногда дивився у вікно, бачив дітей у дворі і на мене накатували спогади про те, як мріяв про сімю. Але одразу ж відганяв думки: яку сімю можна мати в гуртожитку?
Все змінилося одного дощового жовтневого вечора. Зайшов у магазин за хлібом. Скільки разів тут бував все те саме. Але цього разу за прилавком стояла вона Маряна. Раніше якось не помічав, а тепер погляд зачепився. Втомлені, але теплі очі, у глибині яких світилася іскра.
“Білий чи чорний?” ледь помітно усміхнувшись, запитала вона.
“Білий…” пробурмотів я, ніби спантеличів.
“Тільки з печі, свіжий”, сприт
