— Хочеш, забирай дитину собі, мені не шкода. Бачити її не можу. Але дай мені грошей,— сказала Віка.
Ксенія мала видовжене обличчя з карими трохи опуклими очима, великі зуби та важкий підборіддя. А ось волосся було густе, темне, завивалося великими локонами. Якщо забрати його в пучок, виходила пишна зачіска, але тоді недоліки обличчя ставали помітнішими. Тож Ксенія завжди ходила з розпущеним волоссям.
Фігура теж була далека від ідеалу, наче її ліпив невмілий майстер. Але фігуру можна приховати одягом, а ось обличчя…
Іноді на вулиці хтось із хлопців гукав їй у спину:
— Ей, дівчино, давай познайомимось!
Але коли вона оберталася, він бурмотів вибачення, мовляв, помилився, і тікав.
— Навіщо потворі таке гарне волосся?— зітхали заздрісні однокласниці.
Ксенія й сама б із радістю обміняла його на будь-які рідкі й тьмяні, аби тільки обличчя було симпатичнішим, хоч трохи.
Подруг у неї не було. Але один хлопець її цікавив. Він сидів у сусідньому ряду й іноді просив списати домашнє завдання чи підказати під час контрольної. Вчилася Ксенія відмінно.
Одного разу той самий хлопець запросив її до кіно. Вона була на сьомому небі від щастя. Після сеансу вони йшли додому й розмовляли. Хлопець то й ді назирав назад.
— Кого виглядаєш? Боїшся, що побачать тебе зі мною?— прямо запитала Ксенія.
Він почервонів і зніяковів.
Біля будинку він незграбно поцілував її. І в цю мить з-за рогу роздався регіт його друзів. Ксенія все зрозуміла. Хлопці побилися об заклад, чи зможе їхній товариш поцілувати потвору.
— Що тобі обіцяли за це?— вигукнула вона й побігла додому.
Більше вона на нього не дивилась, і списувати теж не давала.
— Не засмучуйся, чоловіків вистачить і на твій вік. Я ж вийшла заміж, і ти вийдеш,— заспокоювала Ксенію її мати, теж некрасива.
Ксенія закінчила школу із золотою медаллю й вступила на економічний факультет. Навчалася легко й отримала червоний диплом. Але заздрила іншим, гарнішим студенткам, які гуляли, виходили заміж і навіть народжували дітей під час навчання.
Після університету батько, досить відомий адвокат із купою корисних знайомих, влаштував її на роботу в солідну компанію.
Колеги поспішали додому — до чоловіків і вічно хворих дітей, а Ксенія залишалася допізна, допрацьовуючи за всіх. Їй нікуди було поспішати. Співробітниці за це любили її, а початківці цінували — на неї можна було покластися.
У подяку за допомогу колеги намагались познайомити Ксенію з друзями своїх чоловіків. Зазвичай це були розлучені чоловіки, які залишили житло дружинам і дітям. Втомлені від життя на знімних квартирах, вони радо б притулились до надійного берега. І Ксенія б підійшла. Але вона не хотіла цього. Молода дівчина мріяла про кохання.
Потім помер батько, а за два роки — і мати. Обоє були вже у віці — пізній шлюб, єдина дитина. Ксенія залишилася одна. Час минав, вік наближався до межі, коли народження здорової дитини ставало малоймовірним.
Одна колега порадила їй поїхати на відпочинок на південь.
— У нашого директора була схожа проблема,— пошепки розповіла вона.— Він чоловік статний, але безплідний. Дружина мріяла про дитину, але розлучатися не хотіла — будинок, машини, статус… Лікарі порадили їм поїхати на море й “розслабитись”. Вони поїхали до Туреччини. Там вона зійшлася з молодим офіціантом, заздалегідь дізнавшись його групу крові. І все вийшло. Щоб ти розуміла…
— А ти звідки знаєш?— тихо спитала Ксенія.
— Це неважливо. Але тепер усі щасливі. Директор має спадкоємця. На відпочинку всі чоловіки одинокі — незалежно від штампа. Засмажиш, відпочинеш, і може, щось складеться. Але вибирай гарного, щоб покращити “породу”.
— Як цуценя на виставці?— обурилась Ксенія.
— Майже. А як ти хотіла? Тут теж можна спробувати, але раптом він одружений? А там всі приїжджі, всі вільні.
Ксенія не дуже вірила в успіх, але взяла відпустку й поїхала до Одеси. Одного разу, гуляючи набережною, вона зустріла приємного чоловіка. Високий, статний, гарний. Вона вдала, що підвернула ногу. Він, як джентльмен, допоміг, підвів до кафе, де вони повечеряли.
Ксенія не крутила, сказала прямо, що їй потрібно. Чоловік не втік, не сміявся — лише уважно подивився. І зрозумів.
Додому вона повернулася засмаглою, відпочилою та щасливою, ще не знаючи, що вагітна. Через два тижні зрозуміла, що все вийшло. А за дев’ять місяців народила гарненьку дівчинку.
Пологи приймала лікарка, яка все розуміла і не осуджувала. До негарної жінки ніхто не приходив, не писав радісних записок, не кричав під вікном слів подяки.І отже, коли Георгій виріс, він подарував Ксенії найголовніше — справжню родину, де її люблять не за зовнішність, а за те, якою вона була всередині.
